Чоловік каже, що не може маму одну в селі покинути, вона ж його “в люди вивела”. Ці “люди”, щоб ви розуміли – робота на заправці, яка знаходиться в нашому селі. – Де Микола ще таку “лафу” найде? На маршрутку не тратиться, гроші, які не які, а приносить. А дітей, які ростуть в селі, розвивати не потрібно. Он, м’яч є, футбольне поле поруч! Ти тільки б гроші тринькала!

Чоловік каже, що не може маму одну в селі покинути, вона ж його “в люди вивела”. Ці “люди”, щоб ви розуміли – робота на заправці, яка знаходиться в нашому селі. – Де Микола ще таку “лафу” найде? На маршрутку не тратиться, гроші, які не які, а приносить. А дітей, які ростуть в селі, розвивати не потрібно. Он, м’яч є, футбольне поле поруч! Ти тільки б гроші тринькала!

Я живу в невістках, і за словами чоловіка, в нас все добре і нема чого по орендованих топтатися. До того ж, свекруха одна, чоловіка вже немає на цьому світі. А живемо ми в селі, де тримаємо невеличку господарку: кури, корова, гуси, свинка.

Свекруха ж того всього добра позбавлятися не хоче, а сама вона без наших рук нічого не вдіє. Літом треба трави накосити, потім висушити, звести. Ті, хто живуть в селі, мене зрозуміють.

Але мене таке життя сильно дратує. Ні, я не боюсь роботи, сама виросла в селі. Річ в іншому. Моя свекруха відноситься до мене, як до прислуги.

Вона, головна людина в цьому домі, а ми, особливо я, маємо бути на побігеньках.

Я не можу без її дозволу в місто на дві годинки поїхати. Недавно буквально було, я ще в маршрутці їду на закупи, а вона вже дзвонить і питає, де я так довго…

В нас з чоловіком двоє дітей. 5 і 7 клас.

Дітям дуже подобається в селі, але я б хотіла їх якось розвивати.

Коли я про щось таке натякнула чоловіку біля свекрухи, вона навіть слова не дала йому сказати.

– Нема чого гроші тринькати. Ось мій Микола виріс, і на ніякі секції не ходив. Нічого, вміє себе захистити. Вулиця всього навчить. А футбольне поле, он, через дорогу. Ніхто ж не боронить. М’яч є.

Я вже роками прошу Миколу, переїхати з цього будинку, але він впирається, що одну маму не покине, бо вона його “в люди вивела” і на ноги поставила, як він любить казати.

А ці “люди”, щоб ви розуміли – заправник на заправці.

Вона дуже перед всіма вихваляється, яку її син роботу має, і що це вона через знайомих туди його всунула. А головний нюанс в тому, що заправка знаходиться в нашому селі, і гроші на дорогу він не витрачає.

Я ж вивчилась на перукаря, і маю дома невелику перукарню та своїх клієнтів. Так і живемо.

Читайте також: Коли ми вийшли з квартири, я згадала, що залишила телефон, який заряджався в нашій кімнаті. Михайло не хотів підійматися, тому я пішла сама. Підійшовши ближче до кімнати, я зрозуміла, що там свекруха. Вона щебетала з кимось по телефону і водночас рилася в моїх речах. – Та вона багачка, Люда. Ох і пощастило моєму сину!, – сказала вона пшикаючи моїми парфумами. Я стала, як вкопана

Я не знаю, скільки ще витримаю таке ставлення свекрухи до себе.

Мої батьки кажуть, щоб я житла і мовчала, бо всі так роблять. Але ж я не всі…

Автор Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua