В нашій сім’ї було все, як у всіх. І сперечалися і мирилася. Я одного разу навіть з дитиною на руках до мами приїхала на тиждень, але нічого, помирилися – повернулися.
Як на мене, то в кожній сім’ї трапляються якісь казуси.
Як любить казати моя бабуся: “хата не церква”.
Після весілля ми зі Святославом почали жити в його квартирі. Він сам на неї заробив, батьки тільки допомогли зробити ремонт і докупити деякі меблі.
Вже разом ми цю квартиру доводили до ідеалу.
До декрету я працювала вчителем молодших класів.
Святослав мій далекобійник. Зазвичай він їздить за кордон. Дома його могло не бути й місяць.
У нас двоє дітей. Все на мені. Молодшому сину шість років, старшому десять. Я вже працюю, але і встигаю по дому управитись і дітей по гуртках розвести і забрати.
Коли Святослав дома, то мені трішки допомагав, але це бувало не часто.
Мої свекри живуть неподалік від мене, але сильно бігти мені на допомогу ніколи не спішили.
Той день я ніколи не забуду. Все було добре. Чоловік мав повернутися з поїздки. Я наварила, напекла, в хаті чисто. Святослав затримувався, але я не надала цьому значення.
І лише коли він зайшов до хати, по його виразу обличчя я зрозуміла, що щось не так. Він не обійняв мене, як зазвичай. Сухо привітавшись, він взутий почав ходити по хаті. Витягнув з антерсолі свій чемодан і почав кидати в нього речі з шафи.
– Не плач і не проси мене залишитися. Я більше не можу жити таким життям. В мене давно є інша жінка. Я її кохаю і в нас скоро буде дитина.
В мене був ступор. Я просто стояла і дивилася. Я не могла промовити й пів слова.
Святослав пішов, перед тим сказавши, щоб я не хвилювалася за квартиру, він її залишає мені і дітям.
Ну хоч тут гідно вчинив, – подумала я, але це було поспішно сказано.
Ми навчились з дітьми жити одні, нам не привикати. Святослав аліменти платив.
Ми знали, що ця дамочка подарувала йому донечку. Але я старалася викреслити його зі свого життя.
Та не вийшло.
Через два роки, вже колишній чоловік, постав на нашому порозі з тим самим чемоданом.
– Або ти приймаєш мене назад, або ж з дітьми виїжджаєш з моєї квартири.
Чоловік дав нам на роздуми три дні.
Як вияснилось згодом, ця дівиця його кинула, бо чекати чоловіка місяцями з роботи їй було не під силу. Вона знайшла швиденько йому заміну.
Святославу добавились ще одні аліменти…
Оскільки він жив в її квартирі, то після розлучення вирішив повернутися в свою, яку ніби-то подарував мені і дітям.
Свекор і свекруха просили мене пробачити їх синочка, але я так не можу.
За два дні я забрала дітей і переїхала спершу до батьків, а потім на орендовану квартиру.
Батьки пообіцяли, що допоможуть мені з покупкою житла, але не в області, а в районному центрі.
Може це й на краще, подалі від Святослава, а то хтозна, що йому далі в голову збреде…
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua