Чоловік на службі, захищає Україну, а я живу з дитиною в заможної свекрухи на Волині, бо у нас на Одещині самі знаєте як. Вадмима. Тому можна сказати, що я заміжня за свекрухою, а не за чоловіком.
Коли ми переїхали до Ольги Петрівни, чоловік і вона пообіцяли, що я почуватимуся вільно. Можливо спочатку так і було, але свекрухи вистачило ненадовго. Вже через два місяці вона почала сунути свого носа куди не потрібно. Мені приховувати нічого, але її постійний контроль просто не дає мені розслабитися. Мене у дитинстві батьки так не контролювали, як ця жінка.
Чоловік приїжджає на кілька днів і знову їде. Я дуже тішуся в той час, який ми можемо провести разом з ним наодинці. Але його так мало, що я не встигаю насолодитися вдосталь своїм чоловіком! Його мама у ці дні стає просто неперевершеною у хитрощах. Виходить, що вона сумує за своїм сином, а решта можуть почекати. І так відбувається щоразу, коли чоловік повертається зі служби буквально на кілька днів.
Востаннє, два тижні тому, мама Вадима перейшла всі межі. Вона ні на мить не відходила від сина, намагаючись бути з ним постійно. Ми навіть не змогли залишитися наодинці, тому що вона почала вдавати, що їй зле і вимагати посидіти з нею. Я все можу зрозуміти, але всякому терпінню є своя межа!
Ольга Петрівна досягла навіть того, що чоловік засинав поруч із нею, а мені було шкода будити його. Так і виходить, що чоловік є – і чоловіка немає. Наступного ранку він знову поїхав на службу. Поцілувавши мене в щічку і обійнявши, Вадим знову поїхав на кілька місяців.
Я розумію, що його служба годує та утримує нашу сім’ю, він віддає честь Батьківщині, але й так жити теж не можу. Мені не вистачає його уваги, тепла та ніжності. Я його дуже кохаю, але так жити не можу.
Наший малий Ромчик ходить у садок. Щоранку, коли я веду його до дитячого садка, то зустрічаю діток, які йдуть зі своїми татками, не всі ж чоловіки служать. Я не можу пройти байдуже повз такі пари. Мені одразу стає дуже сумно від того, що мій чоловік далеко і не встигає побути зі своїм маленьким сином. Адже це найнеобхідніше у вихованні хлопчика – наявність поруч татка. Дитина має спілкуватися з батьком!
Але в нашому випадку все не так, як має бути. У нашому випадку навіть бабуся, яка живе зараз разом із онуком, не виявляє жодного бажання додатково погуляти з ним. Наша бабуся зосереджена лише на собі та своїх бажаннях.
Для Ольги Петрівни не існує навколишніх людей, у неї є тільки вона і лише її потреби. До того ж, вона ще й любить дуже всіх обговорювати, пліткувати, одним словом. Варто мені трохи затриматися у справах, як вона влаштовує мені допити і вимагає пояснень.
При цьому свекруха повністю упевнена в тому, що я зобов’язана перед нею звітувати. Якщо я починаю їй суперечити, то вона дзвонить Вадиму і розповідає йому всі свої домисли, фантазії і припущення.
Ось так і виходить, що я вже скоро рік живу не з чоловіком, а з його мамою. А вона всіляко робить моє життя дуже “захопливим”.
Останнім часом я почала все частіше замислюватися: чи потрібна мені взагалі така сім’я? Чи поставивити Вадиму ультиматум, щоб орендував нам з синочком окреме житло?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com