Я в шафі перескладувала одяг і коли діло дійшло до зимового пальто, то обкрутивши його з різних сторін, зрозуміла, що хоч воно ще і добротне, та ходити я в ньому не буду.
– В п’ятницю будемо до твоєї мами в село їхати і зробимо їй подарунок. Має бути задоволена, ще й колір її улюблений – хакі, – сказала я до чоловіка, а він мене обійняв і мило усміхнувся.
Ми зі свекрухою приблизно однієї комплектації.
Я невеличкого зросту і худенька і Ліда Семенівна така ж.
Окрім пальто я спакувала до великого пакету і два теплі светри, також ще в доволі хорошому стані.
Свекруха моя живе хоч і в селі, та як пані. Відколи не стало її чоловіка, вона розпродала всю господарку і стала жити в своє задоволення.
Ліда Семенівна до недавнього часу працювала в селі в бібліотеці. Робота хороша і не складна, тому трималася до останнього. І лишня копійка до пенсії була і між люди виходила. Бібліотека в центрі села знаходиться, а там і поштове відділення і магазини, завжди є можливість когось зустріти і поспілкуватися.
Ми з чоловіком ніколи з пустими руками в село не їхали. Завжди якісь продукти везли, чи шкарпетки з колготками, таке завжди пригодиться.
Коли свекруха почала жити на одну пенсію, то почала натякати Юрі, щоб той допомагав, але фінансово.
– За газ багато прийшло платити і продукти подорожчали.
Ми з чоловіком не багачі, але якось робили все так, щоб усім було добре.
Своїй мамі Юра вділяв кожного місяця по дві тисячі, а іноді і більше, просто не завжди мені про це говорив.
Я нічого не мала проти, оскільки своїм батькам також допомагала чим могла.
Мої також в селі живуть, але тримають господарку, яку ще і нам вділяють.
В морозилці в нас завжди і м’яско і сало і масло домашнє.
Це все труд, я розумію. По можливості приїжджаю і я з чоловіком і брат з невісткою, щоб допомогти чи картоплю викопати, чи сіно звести.
Мама моя скромна людина, буде ходити в одній сукні, але не попросить допомоги. Вона в мене повненька жіночка, тому свого віддати я не можу. Час від часу я купляю їй речі. Мама приймає зі словами, що не треба: “Для чого гроші тратити”.
Але ж я бачу, з якою радістю вона одягає ту чи іншу річ в неділю до церкви.
Це не може не радувати.
Ось тому, якщо порівнювати маму і свекруху, я дуже сильно здивувалася.
Як я вже писала вище, взяла я ці пакети з одягом і приїхали у вихідні в гості.
Чоловік ніс торбу з продуктами, ну а я з речами, які були випрані, випрасувані і мали охайний вигляд.
Ліда Семенівна за продукти подякувала, а ось моєму “подарунку” не зраділа.
– Знаю не з чуток, бо сваха сама по телефону хвалилася, що ти їй місяць тому сукню з етикеткою купила, а мені недоноски привезла.
Я ще не така літня, щоб радіти ношеним речам.
Звісно, мені стало неприємно.
Якби мама мала таку фігуру, як я, я б з радістю їй все віддавала. І я впевнена, вона б мені дякувала не передякувала.
А ось свекрусі щось “не зайшло”.
Коли прийшов час і Юра хотів перевести гроші мамі на карту, я нагадала йому, що мама не готова носити ношене і краще купить собі сама одяг на базарі. Значить гроші вона має і не так в нашій допомозі нуждається?
Чоловік подумав і погодився з моїми словами.
Бачила по його поведінці, що було йому не приємно. Бо замість подякувати, його мама цілий цирк влаштувала.
А ви віддаєте свій одяг рідним, чи здаєте в комісійні магазини?
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
