Чоловік просить, щоб я знову пакувала чемодани і їхала на заробітки в Італію. Я тільки від цього відійшла. Десять років пробула на чужині. Купила старшому сину квартиру, молодшому залишаємо будинок з ремонтом в селі, хоча він і цього не заслужив. Просто мої хлопці звикли жити на всьому готовому.
Ми з чоловіком живемо в селі. В нас двоє дітей.
Від старшого сина вже маємо онуків, а ось молодший поки що з нами. Олег хороший хлопець, але зв’язався з поганою компанією. Він то працює то не працює. Просто звикла людина, що мама все на тарілочці під ніс піднесе.
Хочу сказати відразу те, що я десять років пропрацювала на заробітках в Італії.
Ще тоді була жива моя свекруха. Вона погодилася доглядати за дітьми. Іншого виходу не було, треба було якось давати собі раду.
Чоловік працював на “шабашках”, я на нього сильно не розраховувала.
І ось вже п’ять років, як я повернулася додому. Я тільки-тільки відійшла від життя на чужині. Але після корони і 24 лютого, чоловік майже не працює, а гроші то потрібні.
І ось Петро мене вже який день просить, щоб я знову пакувала речі і їхала в Італію. Каже, що іншого виходу немає.
Я поки йому чітко не сказала що їду. Я справді вже не в тому віці, але чоловіку байдуже.
Недавно він в гаражі зі своїм кумом сидів, і хвалився, що скоро все в нього буде добре, бо я поїду на роботу.
Якщо чесно, то я розумію, що до пенсії ще довго. Але це не вихід. Мені вже не сорок і навіть не п’ятдесят. Я буду там горбатитись, а чоловік з сином тут буде ці гроші на друзів тринькати.
Десь інші чоловіки роблять все для того, щоб забезпечити свою сім’ю, а ось мої два сіли мені на шию і звісили ноги.
Навіть не знаю, що робити. Не хочеться звичайно. Але розумію, що іншого виходу в мене немає…
Автор Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
