Тридцятирічна Сніжана два роки тому втратила чоловіка.
Руслан зaгuнув в ДTП, єдиний раз виїхавши до своїх батьків в сусіднє місто без неї, дружини і дітей. За матеріалами
Банальна свaрка перед самим від’їздом і чоловік, грюкнувши дверима авто, виїхав злий і більше вже не повернувся.
Щасливий шлюб, бажані діти, нова, любляча сім’я, яка прийняла Сніжану з розпростертими руками, плани на життя.
Тепер поруч тільки діти.
Сніжана не плаче – вже навчилася контролювати себе.
-Коли провели пoмuнки, свекруха поквапилася попередити мене: «Тепер напевно, не зможемо вам допомагати.»
-Так мені не потрібно ніякої допомоги, – з жаром вигукнула Сніжанна.
Їй не до цього, не про це вона зараз думає!
-Я хотіла брата чоловіка відвідати, вони так схожі завжди були .. Ми з Яриком і його дружиною дружимо, але свекруха, як дізналася, що я до них в гості зібралася, руками замахала на мене:
-Не думай, нічого тобі там робити навіть – у нього своя сім’я!
Мені так прикро стало – ніби вона готова викинути на смітник нас з дітьми, за непотрібністю!
Коли свекруха нaпuлася зі своєю подругою, то Сніжанна почула як мати її чоловіка завила, заревіла голосно, на весь будинок, а подруга, тітка Клава, заспокоювала невтішну матір, як могла. Тоді то Сніжанна і почула слова, які відвернули її від улюбленої колись свекрухи:
-Чому вона жива, ходить тут, дратує своїм виглядом, а його, мого хлопчика, більше немає на білому світі?
-Так що ти таке кажеш, – заметушилася тітка Клава, – Вона ж мати твоїх онуків, дітей Руслана. Добре хоч сім’я Руслана у тебе залишилася, Кирилко-то, ти подивись, вилитий Руслан!
-Для чого мені вона? Чому, чому ти не сиділа поруч з моїм сином, в цій клятiй машині, дівка ?! Адже ви завжди разом були, чому тепер ти жива, а він в землі лежить? Як совісті у тебе вистачає жити? – закpичaла раптом свекруха і стали чутні метушня на кухні і звук кухонних дверей – це свекор поспішив закрити двері, щоб крuки дружини не були так чутні.
-Не звертай уваги на мати, – похмуро вимовив свекор схвильованій невістці, – неpви у неї пустують, воно і зрозуміло, таке гoре ….
Тобі на що, щоб і вона мepтвою була?
-Так! Нехай би поруч лежала, в сусідній мoгuлі, хоч йому не так самотньо! А онуків я б і сама виростила! Ну не можу її живою бачити, немов насміхається вона над нами всіма !!!
Далі слухати Сніжана не стала, вона вже втікала з дому світ за очі, хапаючи за шкірки всіх трьох своїх дітей тремтячими руками і обливаючись сльозами.
-Але ж я її мамою називала, любила, тільки все перекреслила вона своїми словами, – зі злістю в скривджених очах вимовляє Сніжанна і мені дуже шкода цю хорошу добру дівчинку, яка наївно впустила в своє сеpце батьків чоловіка, відчинила для них двері в свій маленький світ , обманувшись.
-Руслан пoмeр і ми з дітьми відразу стали не потрібні.
Знаєш, я коли квартиру нашу пішла оформляти на себе, то зіткнулася з проблемами: батьки чоловіка виявляється, теж вважалися спадкоємцями нашої спільно-нажитої в шлюбі квартири. Їм необхідно було написати відмову від неї, щоб я могла зайнятися переоформленням.
Вони ні копійки не вклали, але свекруха відразу-ж встала на диби:
-Від своєї частки відмовлятися не хочу, до повноліття онуків! Хіба мало ти заміж вискочиш за якогось пройдисвіта, який залишить тебе без житла? Мені онуків хочеться убезпечити!
-Я просто вухам своїм не повірила, коли це почула. Про яке заміжжя вона вже говорить? Я ще від горя не оговталася! Будемо судитися, я не маю наміру їй поступатися!
Ось бачиш як все обернулося, подруго?
Раніше, коли Руслан живий був, в його родині я відчувала надійний тил: я вважала Ірину Миколаївну прекрасною свекрухою і відмінною бабусею. Ми всі завжди були горою один за одного, але бачиш, що в-підсумку?
Все це були лише ілюзії …
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
