fbpx
життєві історії
Чому відразу не здогадалася, що у Шурика стався душевний інтерес? Адже все було ясно, коли він взяв моду вранці бігати, а вечорами нігті полірувати і краватки до сорочок прикладати. Вона спритно орудувала ложкою, налягала на морозиво і шампанське, не забувала про шоколад. Шурик зворушувався, ловив її пальчики, притискав до губ, забувши про свій скромний салатик… Я стояла в десяти кроках, спокійно дивилася і думала, яка ж я молодець: чоловік з Шурика вийшов хоч куди

Цілий місяць перед сном в мріях я поцілюю в білосніжних овець і окремих малоприємних громадян.

Конкретно – в законного чоловіка, який на привільних пасовищах сімейного життя непоправно схибив…

Чому відразу не здогадалася, що у Шурика стався душевний інтерес? Адже все було ясно, коли він взяв моду вранці бігати, а вечорами нігті полірувати і краватки до сорочок прикладати: чи добре виглядає. На роботі йому раптом стало так «цікаво», що захотілося затримуватися вечорами і виходити щосуботи.

– Шуро, а як же по магазинах? Треба продукти купити, я одна не дотягну сумки, – намагалася закликати чоловіка до порядку.

– Зайчуку, ти ж розумієш, ро-бо-та! – Шурик підкочував очі до лоба зі стрімко зростаючими залисинами і потрясав лапкою з полірованими кігтиками.

– А коли ж буде грошова винагороду? – іронічно запитую.

– Зайчику, я тебе благаю, які гроші, – здійнявши хмарку парфуму, трудоголік зникав за дверима…

Це зараз, розглядаючи перед сном в уявний приціл радісну Шурикову лисину, я саркастично кажу «кігтики», «лапка». Через півгодини, накрутивши себе до абсурду, я буду гірко-гірко плакати в подушку… Через годину, опухла, я засну – ударні дози снодійного і коня б приспали. Через п’ять годин, після пробудження, я буду схожа на сумну панду. І знову почну думати, як же все це могло статися.

***

– Ви такі різні, – сім років тому сказала вражена подруга. Заради події Нонка приїхала зі столиці: переконатися, що її «улюблена жінка» потрапила в хороші руки. Після спілкування з синьооким Шуриком Нонка спантеличено дивилася на мене:

– Світланко, ти впевнена, що він «той самий»? Якийсь він… невиразний, чи що. Ти рвучка, активна, в загальному, кінь-вогонь. Відразу видно, моя школа!.. А він – ні два, ні півтора. Мимрить щось: «попереду перспективи», «я буду намагатися», «спробую зробити її щасливою». Згадай, чому нас на юридичному факультеті вчили! Бувають конкретні договори, що підтверджують угоду, де права і обов’язки сторін чітко прописані. Світлано, адже сім’я – і є конкретна угода. Кожен повинен знати, за що у відповіді: ти за каструлі і пелюшки, він за шматок мамонтятини і печеру зі зручностями. А твій Шура ховається за розпливчастими фразами: «постараюся», «докладу всіх зусиль». Якась угода про наміри виходить. Ну, прокинься, ти ж юрист!

Звичайно, я була юристом. І одночасно закоханою жінкою. Саме так: на першому місці закоханість, на другому – жіноче всепрощення і бажання жаліти все, що здатне видати сумний хник.

Шурик не просто видавав тужливі звуки, він їх генерував з потужністю ГЕС. Ріс з мамою, яка докоряла йому «батьком-зозулею». Той сто років тому поїхав у відрядження, але повернувся чомусь не до рідного дому, а до іншої жінки. Батько давав про себе знати щедрими аліментами, допомогою по господарству і в вихованні сина, проте мама як і раніше величала його нецензурно і оплакувала свою долю. Підозрюю, в чималому ступені тому, що в якості законної генеральської дружини її раціон, гардероб і можливості були куди щедрішими…

Мені було нестерпно шкода його. Хотілося показати, що жінки здатні безкорисливо любити. І справжнім, люблячим «бойовим подругам» чоловік потрібен не тому, що на його плечах генеральські погони, а просто так. Як володар найгарячішого в світі серця, найрозумнішої голови і ніжних рук. Так що я вислухала Нонку, вперто буцнула головою повітря і відправилася в рацс.

…Шурик був ідеальним чоловіком: справно набирав вагу і охайно носив сорочки і костюми, які я для нього вибирала. У вихідні ми відвідували легендарну свекруху: вона грюкає на стіл баддею з салатами і ревниво розпитує, чи задоволений син дружиною. Шурик відповідав ухильно, щоб не образити нас обох.

А я була щаслива. Тому що з надломленого, нещасного хлопчика «прокльовується» чоловік. З впевненою посадкою голови, розгорнутими плечима і вальяжной ходою. Спочатку це було не його, воно йому не належало, але я змогла переконати, загіпнотизувати чоловіка: ти – переможець, права на сумніви немає.

Тому що за твоєю спиною – я. На випадок, якщо знадобиться допомога. І яка різниця, хто в родині добувач.

Ми ж щасливі.

***

У «приціл» видно, як одного разу пізно ввечері мобільник Шурика коротко тренькнув. Чоловік хапнув телефон, прочитав послання, засяяв від несподіванки:

– Це з роботи, вийду на балкон, поговорити треба…

Раптово став підводити сімейний бюджет, готівка випаровувалася завчасно. Шурик присягався, що не має до загрози банкрутства жодного стосунку…

Він дійсно не мав: на розтрати штовхав відмінний апетит дами серця.

Вони сиділи за столиком літнього кафе, не бентежачись, що до нашого будинку рукою подати.

Дівчина спритно орудувала ложкою, тягаючи з піали різнобарвне морозиво, налягала на шампанське, не забувала про шоколад. Шурик зворушувався, ловив її пальчики, притискав до губ, забувши про свій скромний салатик…

Я стояла в десяти кроках, спокійно дивилася і думала, яка ж я молодець: чоловік з Шурика вийшов хоч куди.

Солідний, щедрий, дбайливий. І яка різниця, що за Пігмаліон виліпив його таким. Вони ж щасливі.

…Я цілюся в піалу з морозивом, нехай бавовна зрадників розмалюється  липкими краплями. Потім мокрі ріки в подушку, капають в чашку снодійне, нарешті, засинаю. Згадувати подробиці немає сил.

***

Боже, як цей сором трапився в моєму житті? Іду на побачення з анонімом, якого «підчепила» на сайті знайомств. Повірити не можу, що я, 30-річна серйозна жінка, зареєструвалася на легковажному ресурсі.

Прошу врахувати пом’якшувальні обставини: я не сама, Нонка змусила. Прямо керувала моїми діями по телефону:

– Не скупися на фотосесію! Ні, в купальнику не потрібно, на цьому інші спеціалізуються. І легше, подружко, легше, благаю! Забудь, що ти юрист, будь слабкою жінкою.

Від віртуальних шанувальників в перший же день хотілося втекти на безлюдний острів. Потім особливо активних і зухвалих я «поцілювала» перед сном, подарувавши перепочинок Шуриковой лисині. На третьому тижні визначився «лідер гонки»: Андрій, близько 40, на життя заробляє «власною справою». Судячи з потужних зап’ясть і твердого погляду на фото, це якісь важкенькі види спорту.

– Перейдемо на ти, – проголошує Андрій. – Ти сідай ближче до вікна, там зручніше. І як тебе, таку серйозну, на сайт знайомств занесло?

Я подумки присягаюся перед сном розрядити в нього обойму і ввічливо відповідаю:

– А тебе?

– Долю шукав, – незворушно відповідає візаві, напрошуючись на додаткові залпи. – Оцінила, що цілих три тижні депеші пишу? Навіть в словник заглядаю, щоб без помилок!

– Зворушена, – іронізую я і відрікаюся від зловмисниці-подруги Нонки. Безумовно, є ж способи більш гуманного позбавлення від кинутих подруг.

– Так, відчуваю, розмова не клеїться. Шампанського?

– Чому ж ні, – посміхаюся і знімаю з себе відповідальність за те, що відбувається. Шампанське я зареклася пити з випускного, подробиці опустимо.

Увечері вперше засинаю без «поцілювань» і крапель. Перед сном чогось намагаюся згадати, чим Андрій заробляє на життя. Напевно він промишляє шантажем жінок.

***

– І як себе почуває сильна жінка? – гуркоче в трубку вчорашній приятель, і я згораю від сорому. Точно: вчора вивалювала на людину нюанси сімейного життя, нарікаючи себе страждальницею.

– Так собі, – відповідаю чесно. Приховувати нічого, тому що якщо все-таки виживу, то видалю анкету з сайту і ніколи не відповім на його дзвінки.

– Значить так. Ігристе тобі протипоказано, і слава Богу. Одягайся, потрібно на свіже повітря. Я внизу жду.

У паніці виглядаю у вікно: громила на місці, доведеться за все відповісти.

– Розумієш, ще занадто рано… Перша зустріч пройшла шкереберть … Я не повинна була розповідати тобі про свої поразки… Потрібно починати з поваги до партнера, – нескладно видаю Андрію свою точку зору. Все-таки сидіти в літньому кафе, де колись натрапила на чоловіка і розлучницю, дуже незатишно.

А він мене не слухає! Не поважає і не слухає. Дратуюся, роблю ковток чаю і продовжую:

– Андрію, напевно, ти дуже хороший, шкода, що оцінити по достоїнству немає можливості і бажання. Я хочу побути сама, впораюся, будь ласка, не треба мене жаліти, я сильна.

Не реагує, розглядає перехожих. Ще ковток чаю і нова відповідь в дусі «як шкода, що нам не бути удвох». Він раптом встає і йде.

По дорозі додому страшенно психую. На себе, на Шурика-зрадника, на звідницю-Нонко. І чомусь на Андрія.

Навіщо було витягувати з дому, якщо зрозуміло, що я зараз не боєць?

Біля під’їзду маячить знайома фігура. Значить, все-таки повернувся… Зупиняюся, щоб відтягти момент.

Фігура в замішанні тупцює і нарешті йде назустріч.

– Я тут подумав, перше побачення дійсно пройшло шкереберть. Це тому, що я квіти забув подарувати, ось, виправляюся.

Приймаю букет, опускаю ніс в піонові кущі, як раптом…

– А у тебе цибуля і морквина є? – запитує ця бездушна людина.

– Навіщо?

– Ти маленька і погано себе почуваєш. Я разом з квітами курку купив для бульйону. Підемо, я до плити встану, а ти відпочинеш…

Увечері немає часу на поцілювання лисіючих неприємних громадян: непристойно обжерлися бульйону, лежу з трубкою біля вуха. Благодійник Андрій щойно добрався до свого будинку і розповідає мені обіцяну казку. З ним абсолютно не виходить бути сильною і серйозною. Він каже, що я скоро змирюся.

Наталя Кролевець

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook