Чотири місяці тому у нас з чоловіком народився первісток і майже одразу в силу обставин ми переїхали жити до мами чоловіка з Київщини у Верховину. Тут дуже гарно, люди привітні, нічого не можу сказати.
Раніше ми винаймали квартиру, а мої батьки живуть в іншому місті. Батьки чоловіка до мене ставляться дуже добре, але якщо виникають ситуації, що стосуються побуту чи дитини, то виникають непорозуміння.
Свекруха, яка виховала двох дітей і внучку, постійно підказує і повчає, як і що робити щодо дитини, але іноді буває різка і надто наполеглива у своїх переконаннях.
А я як молода мама маю інше уявлення про те, як правильно доглядати маленьку дитину. І в плані побуту я не завжди можу щось зробити по господарству, згодом це робити виходить, але раніше ніяк не вдавалося: малий дуже часто плакав і доводилося майже весь час носити його на руках.
Вся проблема в тому, що коли мені кажуть щось таке, то я замикаюся і мовчу і нічого не можу відповісти, а як видається нагода, відразу йду в кімнату до дитини і там плачу.
Все невдоволення виливається на чоловіка і буває ляпну нерозумне щось при всіх. Ось, наприклад, коли перший раз ходили на прогулянку з дитиною, я одяглася і дитину одягла, і пішла одягати чоботи, залишивши дитину на ліжку.
Малий кричав, а свекруха сказала: «Ви тільки про себе і думаєте, а про дитину не думаєте зовсім, треба спочатку самим одягнутися, а потім дитину». Хоча я так і робила. Мені стало прикро, але я, нічого не відповівши, вийшла з дитиною вся у сльозах.
Або ще приклад: свекруха якось зібрала мене і чоловіка на кухні і каже, що треба б пил протерти і підлогу помити і таке інше. Хоча мені вдається робити по дому щось, але я це роблю в перервах між турботою про малого.
Тобто дитина спить спокійно годинку, і я швидко протру пил, через 3-4 години, якщо дитина нормально лежить і грається, можна підлогу помити і ось так виходить побутові справи вирішувати. На що у свекрухи своя думка, вона каже, що треба ще частіше прибирати, а дитина нехай покричить. Але виникає одразу інше: малий починає кричати – свекруха чи свекр одразу до нього. Тоді навіщо говорити «нехай покричить»?
Словом, уся проблема в тому, що я завжди мовчу, з моменту весілля, не можу нічого заперечити, ні слова сказати, а просто мовчу. І це в основному при спілкуванні з іншими також.
Я розумію, що справа тільки в мені, що треба в собі щось змінювати, що батьки чоловіка ставляться до мене добре, а собі тихенько думають, що я дивна. Як із цим впоратися? Адже шлюб у мене щасливий, родина хороша і втрачати все це я в жодному разі не хочу.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
