Моя бабуся нещодавно відійшла у вічність. Я якось пережила це, але все ще болить. Хочеш того, чині, але дійшла черга до спадщини – бабуся, мабуть, не писала заповіту, тому що все сталося раптово.
Я приблизно розумію, що бабусина квартира переходить моєму татові і тітці. Вони, як я розумію, єдині нащадки.
Але я хочу запитати, чи маю я право теж претендувати на ці квадратні метри і щось вимагати, якщо я останні 4 роки жила з бабусею, доглядала за нею, допомагала їй у всьому і була практично єдиною в сім’ї, яка взагалі за нею піклувався (в тата були дуже погані стосунки з моєю бабусю.
Він відвідував маму раз, або два в місяць. Вся чорна робота падала на мене).
Я просто хочу сказати, що ні, я не та, хто гониться за грошима. Мене навіть цікавить інше. Наприклад, у бабусі вдома багато гарних картин чи книжок чи інших цікавих речей, а мені тітка сказала, що це все їх (тітки і тата) і я взагалі, ні на що не маю права, що я навіть не куплю жодної картини чи книжки з квартири, а про якісь гроші щоб навіть не думала.
Мені від її слів стало дуже неприємно, тому що моя тітка вже більше 30 років живе в Німеччині, а останній раз була в гостях у моєї бабусі років 7 тому, і вона навіть не дбала про неї взагалі і навіть не приїжджала на прощальну церемонію, сказавши, що дорога дуже далека.
Оскільки я не хочу тут обмовляти мою тітку чи тата, у кожного свої причини, але я хочу запитати, чи може, наприклад, те, що я з нею 4 роки ділила господарство і доглядала за нею, бути врахованим, чи я взагалі без шансів?
Хотілося б взяти на пам’ять хоча б одну картину чи якісь її прикраси, але тітка непохитна.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
