Чотири роки я тяжко пропрацювала в Греції, заробила на свою власну квартиру. Приїхала, купила.

Ніколи у своєму житті я не відчувала задоволеності у фінансовому плані. Ніколи, досі. Але чи варто мені чекати аж до 56 років? Навіть не знаю. Дякую свасі, що хоча б зараз я відчула себе людиною. Відчуття незабутні, скажу вам. Хочеться жити та радіти життю.

Але раніше було зовсім інакше. Я вийшла заміж молодою наївною дівчиною. Чоловік на 5 років за мене старший, міський. На той момент Леонід був звичайним робітником, але для мене це було як щось надприродне. Бентежила його недоглянута квартирка, але аж дві кімнати для двох – це було переконливо.

Вже за півроку я зрозуміла, що, хоч ми й живемо удвох, свекруха завжди контролюватиме ситуацію в житті свого сина. Вона приходила, коли їй заманеться. Могла навідатися з самого ранку а могла й уночі. Було враження, що вона не могла жити без того, щоб не бути поряд зі своїм сином. І це дуже стомлювало.

Лише через якийсь час я дізналася, що чоловік мав ще й сестру. І жила вона зі своєю матір’ю та чоловіком разом в одній квартирі. Що там діялося, я можу собі тільки уявити. А найсмішніше, що у нас із чоловіком довго не виходило з дитинкою. Але зовиця якось упоралася, незважаючи на матір в сусідній кімнаті.

Коли нарешті з’явилася дочка, стало трохи легше у моральному плані. Грошей не вистачало, чоловік старався, але даремно. Кожну зайву копійку з’їдали витрати на дитину, одяг та навчання. У ті роки я почала розуміти, що чоловіка більше не люблю.

І більше того, як партнер він мені теж не потрібен, адже жити краще не виходило, а весь мій потенціал йшов на готування, прибирання й прання. Я відчувала, що могла більше.

Ми почали конфліктувати з Леонідом, не розмовляли тижнями. Було зрозуміло, що наш шлюб зруйновано і лише донька тримає нас разом. Хоч і вона з віком уже не бігла нас мирити зі сльозами на очах. Навіть єдина дитина махнула на наші стосунки рукою. Це сумно, але життєво. Багато пар розходяться, що вдієш.

А потім дочка виросла і знайшла собі гідного кавалера. Сучасна молодь не тупцює на одному місці, тож весілля вони справили через півроку знайомства. На самій церемонії я познайомилася зі свахою, і того ж вечора ми стали дуже хорошими подругами.

Марина спеціально приїхала на свято до сина з Греції. Ми проговорили з нею весь вечір, і це згодом дуже вплинуло на моє майбутнє.

Логічно, що коли донька пурхнула з батьківського гнізда, я теж вирішила наслідувати її приклад. У нас з чоловіком відбулася коротка розмова, яка довгий час уже витала в повітрі. Ми подякували один одному за проведений разом час, поплакали та попрощалися.

Я полетіла працювати в Грецію. А сваха дала мені всі потрібні адреси та номери телефонів. Завдяки їй я дуже добре влаштувалася, тож почала заробляти вже з першого тижня. Всім рекомендую робити так само: готуватися до поїздки за кордон треба заздалегідь.

Через чотири роки нелегкої та наполегливої праці я змогла зібрати на двокімнатну квартиру у своєму місті.

Нічого не заважало мені поїхати назад додому в Україну, в свою Полтаву і жити на втіху. Окрім однієї дрібниці. Колишнього чоловіка.

Справа в тому, що за цей час він встиг знайти собі іншу жінку і вже жив із нею у нашій старій квартирі. Було сумно бачити жінку, для якої двокімнатна хрущовка практично без ремонту була нормальним варіантом для життя у її віці. Це була буквально я з минулого життя. Проте справи були важливішими.

Чоловік попросив мене піти йому назустріч. А саме відмовитися від своєї частки у нашій спільній квартирі та зробити його одноосібним власником. Дітей він більше не планує, тож зрештою житло дістанеться нашій дочці. Місце, де жити, у мене самої тепер є, отже, він вважає, що так справедливо.

І я ж справді тільки за. Нехай забирає, бо вважає, що так треба. Але яка є проблема. Його нова жінка має свою дитину. Яку вона, звичайно, теж хоче забезпечити. І, якщо я віддам їм квартиру, хто знає, чи не дістанеться вона потім чужій людині? Я ж жінка і чудово розумію, що в житті всяке може статися.

Хоч би як я ставилася до свого чоловіка, обманщиком його я не вважаю. А ось у його новій обраниці я зовсім не певна. Їхня житлова площа мене справді не дуже хвилює. Але як ви змусите мене довіряти чужій жінці?

Мені й хочеться, щоб у всіх було все добре. Але життя таке, що довіряти нікому не можна. Потрібно все ретельно обміркувати. І як правильно вчинити – я ще не вирішила й прошу поради.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.