Данило привіз Оксану у своє село на Хмельниччині з іншої області, де служив. У Оксани лише бабуся з дідом там лишилися, батьків рано не стало. Тому поїхала за коханим сміливо і без роздумів.

І жили наче добре спочатку. Все було: окремий будинок чоловікові від бабусі залишився, сад, город, худоба: дві корови, поросята, птиця різна. Оксана роботи не боялася, міцною дівчиною вродилася, Данила любила свого до безтями.

Працювали-наживали, машину купили новеньку, землю обробляли: картоплю садили-вирощували-продавали. Звичайно, яке там за собою стежити, коли справ стільки і лише одне на думці, коли сонечко за обрій ховається: помитися і відпочити, щоб о 5-ї ранку розпочати новий, сповнений сільських турбот, день…

І ось як друга донечка народилася у них, на щастя Оксанине насунула густа тінь, і почалося: Данило як не на ліво, то у гречку, і так роками, їй тільки і доповідали сусіди-знайомі-рідня…

А що Оксані робити? Багато хто так живе заради дітей, дівчат он піднімати-вчити треба, обидві в область хочуть, в університет, адже вчаться добре, обидві на медаль йдуть.

Та і куди їй йти? Вона з іншої області, батьків немає, і бабуся з дідусем вже в інших світах, хату їхню ще років сім тому продали, в машину і в техніку для обробки землі вклалися.

Гіркота оселилася в Оксаниній душі, але змирилася. Данило не ображав, але походеньками на всю округу славився. Оксана тих жінок не шукала і знати про них не хотіла, була більшою і сильнішою за це все. Адже він з нею господарює і дітей ростить, а не з ними. Значить – вона краща, дорожча для нього. Ну а те, що гірко… Людина багато до чого може звикнути. І вона себе примусила це зробити.

***

У 41 народила третю донечку. Коли дізналася, що при надії, хотіла в лікарню бігти, щось робити, але, як не дивно, саме чоловік наполіг: народжуємо і крапка! Буде нам втіха на старості літ, виростимо і цю!

І Данилу як пошептало. І пити майже кинув, і жінки інші зникли з його життя. Все біля дружини і дитини, старші студентки приїжджають, малечу няньчать. Все село дивується: ідилія у Іваненків!

***
А Оксана шепоче щодня в своїх тихих молитвах, які чують лише вона і Небо:

– То ось для чого ти мені, Боже, послав ту зустріч випускників, єдину за всі ці роки, на яку я тоді вирвалася… Ось навіщо мені дана була та єдина хмільна ніч з першим моїм коханням, однокласником Богданом… Ось для чого з’явилася після тієї ночі на світ наша маленька Марічка… Щоб щастя і спокій повернулися в мій дім, в мою душу. Дякую!..

Оксана зітхає радісно, дивиться на рожеві щічки сплячої донечки, а потім тулиться до гарячого чоловікового плеча. Як же вона попри все його кохає, свого Данила!..

Автор – Олена Мірошниченко

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!