fbpx
життєві історії
День був важкий, тому тільки я притулилась до подушки – заснула. І тут, ніби на яву, до мене приходить Галина, вся в білому, і так лагідно до промовляє. – Пора мені, подруго, тільки жаль, що донечку зі мною не відпускають. Благаю, прийми її за свою, де двоє, там і третє виросте. – Третє? Про що ти? – Та сон миттю розчинився, а на ранок медсестри повідомили, що вночі Галинки не стало

День був важкий, тому тільки я притулилась до подушки – заснула. І тут, ніби на яву, до мене приходить Галина, вся в білому, і так лагідно до промовляє. – Пора мені, подруго, тільки жаль, що донечку зі мною не відпускають. Благаю, прийми її за свою, де двоє, там і третє виросте. – Третє? Про що ти? – Та сон миттю розчинився, а на ранок медсестри повідомили, що вночі Галинки не стало.

***

Все, що я напишу зараз, я сама дізналася зовсім недавно – коли мені виповнилося 18 років. Зараз мені 25, і я, як ніхто, вірю в чудеса, в любов і справжню жіночу дружбу. Але про все по порядку. Сталося це напередодні Різдва. Маму поклали на збереження, коли у неї вже був великий термін.

Весь тиждень вона пролежала одна в двомісній палаті, насолоджуючись самотністю і відпочиваючи перед майбутніми пологами. Але незабаром до неї підселили ще одну жінку. Не сказати, щоб у віці, але з вигляду їй було трохи більше сорока. У перший день їм так і не вдалося познайомитися, тому що жінка була без свідомості.

– Складна ситуація, – в один голос твердили медсестри, без особливого бажання відповідаючи на мамині питання. Мама не спала всю ніч, переживала за сусідку і її дитину, боялася, що їй стане гірше або вона і зовсім піде… Але все обійшлося: на ранок жінка відкрила очі і навіть встала на ноги, повільно і невпевнено пересуваючись по палаті.

Розговорилися. Мама дізналася, що жінку звуть Галиною, їй 42 роки, всі з яких вона прожила в глухому селі. Працювала Галина дояркою, була круглою сиротою, без родичів і без чоловіка, а ще ненароджений малюк повинен був стати її первістком, якого вона дуже чекала. Про батька вона нічого не говорила, та мама і не стала розпитувати – як захоче, сама розповість, а ні, значить, є на те причини.

Галина була на 8 місяці, але через вік все проходило важко, тому її поклали сюди на збереження. Було видно, як медсестри неохоче стежили за її станом і навіть з якоюсь гидливістю ставилися до цієї доброзичливої жінки.

Сільських міські не шанували, часто задирали носа і вважали їх нижчим сортом. Але Галина навіть уваги на це не звертала, а тільки виблискувала рівними, міцними зубами їм услід, всім своїм єством випромінюючи позитив і щастя. У неї було просте, відкрите обличчя, усипане веснянками, трохи розкосі зелені очі і маленький, акуратний ніс. Довга коса діставала майже до п’ят, і єдине, що видавало в ній жінку, з дитинства звикла до праці, – це руки. Великі, міцні, з трохи припухлими від роботи суглобами. Мама перейнялася до неї відразу. Здавалося, що вона знає Галину все своє життя.

Тому вже через пару днів вони стали справжніми подругами, які ділилися найпотаємнішим і навіть пообіцяли один одному, що обов’язково будуть підтримувати зв’язок після виписки з пологового будинку. Мама відчувала незрозумілу ніжність і повагу до цієї сильної жінки, яку вдома ніхто не чекав. Тому вона просила чоловіка, мого батька, щоб він приносив продукти і на неї теж. Галина як дитина раділа гостинцям, багато з яких вона навіть ніколи і не пробувала. Банани і апельсини були для неї заморськими стравами.

– Ехх диво якесь! – Частенько повторювала вона. А мама тільки сміялася у відповідь, розчулюючись її дитячій наївності і простоті. Незважаючи на свою щирість, Галина була розумна.

У побуті і життєвих справах вона знала набагато більше, ніж мама, тому вчила її в’язати, розповідала, як правильно зберігати продукти, пекти смачний хліб і робити закрутки про запас. Але одного разу вночі маму розбудив сильний вигук. Галині раптово стало погано, і жінку відвезли в палату інтенсивної терапії. Кожен день мама дізнавалася стан подруги, але медсестри лише розводили руками – весь цей час вона так і лежала без пам’яті і в свідомість не приходила.

Мама дуже переживала, постійно плакала і не знаходила собі місця. А через кілька днів мамі приснився сон. Ніби вона знаходиться у себе вдома, на кухні, сидить і крутить помідори на зиму. І тут заходить Галина, в білій повітряній сукні і з вузликом в руках. Сідає поруч з мамою і з посмішкою каже: – Ось і все, Іванко, їду я звідси. Не можна мені більше тут залишатися.

Тільки дочку мою не дозволяють з собою забрати, тут, кажуть, повинна залишитися. – Як же так, Галя? У тебе то і родичів ніяких немає! З ким же малятко залишиться? Галина кладе руку мамі на плече і з ніжністю дивиться на неї довгим поглядом: – Іваночко, прохання у мене є. Знаю, добре у тебе сеpце, знайдеться в ньому місце і для третьої дитинки.

Виховай мою Ангеліну, як свою. А я цього ніколи не забуду, допомагати буду. Відтепер завжди у вашому домі достаток буде і щастя. Ти тільки приюти мою дочку, щоб вона мою долю не повторила і сирітка не залишилася. Обнялися вони, поцілувалися і попрощалися вже назавжди. Прокинулася мама в сльозах. І відразу зрозуміла, що непростий це сон.

А тут і медсестра на обході повідомила, що вночі Галина пішла з життя. – А дівчинка? – Захвилювалася мама і згадала прохання своєї нічної гості. Медсестра здивувалася такій обізнаності, але відповіла: – Жива і здорова. Хоч і недоношенная на світ прийшла.

Звичайно, мама була в замішанні. Сім’я у них небагата, свою дитину піднімати потрібно, чи потягнуть вони з чоловіком ще одну? А тут ще й згадала, що Галина уві сні їй сказала, що знайдеться в її сеpці місце і для третього малюка. Якого третього? Що вона мала на увазі?

У мами все почалося. І мама народила двійню! Після цього стали зрозумілі загадкові слова подруги, тому тут вже мама не могла не виконати її прохання. Батько теж був не проти чудесного поповнення сім’ї ще одним новонародженим. І навіть не довелося возитися з документами!

Ангеліну записали як третю мамину і татову дитину, яку вони і виростили, як свою. Галина же стримала свою обіцянку. Регулярно вона приходила до мами уві сні, допомагала порадами в найважчі моменти життя, а один раз навіть врятувала мого брата від кончи… У нього піднялася температура, всі думали, що звичайна простуда, підмерз трохи, ось і захворів. І ось Галина знову сниться мамі, дивиться на неї з хвилюванням і каже: – Іванко! Часу зовсім немає! Бери Олексія і терміново веди до лікаря! Не застуда це! Вранці ж мама побігла з братом до лікаря. З’ясувалося й справді все дуже складно, ледь врятували.

Так ось Галина віддячила нашу сім’ю за те, що ми прихистили її дочку. Ангеліну ми ніколи не кривдили. Вона виросла чудовою людиною, чуйною, доброю і розсудливою. Зовсім недавно вона зустріла справжнє кохання, вийшла  заміж і поїхала жити за кордон. Скоро збираємося до них в гості. На сімейній раді було вирішено все їй розповісти. Сестра повинна знати, хто її справжня мама і якою чудовою жінкою вона була. Але це нічого не змінить для нас: адже в наших з братом серцях вона назавжди залишиться улюбленою сестричкою, а в серцях батьків – різдвяним дивом і ще однією донькою, яку їм подарувала доля.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page