Десь через рік мати зустріла іншого чоловіка, і трохи заспокоїлася. Вона така людина, якій важко бути одній. Я відтоді сказала собі, що зроблю все, лиш би вийти заміж, а то буду, як вона – плакати в подушку. Так і сталося. Вже на першому курсі я зустріла Сергія. Моя сестра на той час вчилася в Англії, тому квартира, яку ми успадкували від батька, була в моєму розпорядженні.

Моя мати залишилася без чоловічого плеча, коли мені виповнилося 10 років. Досі пам’ятаю, якими самотніми ми тоді були, коли не стало батька. Таке відчуття створювалося, що мати постаріла в один момент. Ночами вона плакала в подушку. Спершу приховувала від нас свої почуття, але потім до сліз підключилася чарка.

Іноді ці ридання тривали годинами. А ми з молодшою ​​сестричкою ховалися ночами під ковдрою і не спали.

Через рік мати познайомилася з чоловіком і навіть вийшла за нього заміж. З того часу плачу і чарок не було.

Саме в ті часи до мене дійшло, що якщо в будинку немає чоловіка, жінка занепадає. Причому дітей це також стосується. І тому я вже тоді, в ранньому дитинстві, для себе вирішила: треба вийти заміж. Дуже цінувати чоловіка, бути йому вірною і ідеально вести домашнє господарство.

Одним словом, робити все, щоб він не пішов із сім’ї та не відійшов на небо. Я не хотіла бути самотньою, як моя мати свого часу.

Мені вдалося вийти заміж, коли я ще навчалася в університеті. Подружки запевняли мене, що я дуже поспішаю. А деякі взагалі думали, що я чекаю малюка. Ніхто з них не розумів, що я просто потребувала рідної душі. У близькій людині. Мати повністю занурилася в життя вітчима, а сестра навчалася за кордоном.

Так, я відчувала повну самотність. А тут Сергій – веселий, кумедний, ніжний. Я відразу ж закохалася в нього — з першого погляду! Адже він був ідеальним.

Я всіма силами намагалася привернути його увагу: сміялася, навіть якщо його жарти мене ображали. Стала цікавитись футболом. Адже мають бути у нас спільні теми для розмов.

Я дуже хотіла сподобатися батькам Сергія та зблизитися з ними. Але мама сприйняла мене добре з перших днів і вже через місяць після нашого з нею знайомства ми разом ходили по магазинах.

Від тата нам із сестрою дісталася квартира. Поки ми були дітьми, мати (коли переїхала до вітчима) її здавала в оренду. Завдяки цьому ми змогли здобути гідну освіту. Тільки коли ми почали вчитися, то квартирантів попередили, щоб з’їхали, і я стала повністю володіти квартирою. А сестра не повернулася з Англії. Тож ми з чоловіком стали жити в мене.

Спершу Сергій заробляв гроші на сім’ю, а я навчалася в університеті. А коли приходила додому, то господарювала. Сама я не дуже любила собі готувати, але після появи коханого я освоїла всі хитрощі кулінарного мистецтва. Навіть торти пекла та пиріжки смажила.

Після отримання диплому я почала замислюватися. Адже житлом забезпечена. Чоловік є. Мати казала — думай вже про дітей. Але я не хотіла поки що. Адже ще все життя попереду.

Та й однолітки ще дітей не мали. Одна за одною виставляли свої фотографії із закордонних курортів. Автівки купували. Тому я вирішила не поспішати з появою дітей. Встигнеться.

На перший план вийшла кар’єра.

Звичайно ж, роботодавці не дуже люблять брати на роботу молоденьких дівчат, тому що цілком справедливо вважають, що така категорія незабаром піде в декрет. Тільки я змогла здобути заповітну посаду і через 1 рік мене підвищили до керівника відділу.

А ось мій чоловік втратив свою посаду. Неправильно щось оформив, і на нього спустили всіх собак. Сергій став нудьгувати. Я підтримувала його як могла. Балувала смаколиками, дарувала подарунки, новий телефон піднесла, щоб не нудьгував на дозвіллі.

Через кілька місяців у мене зламався в туфлях каблук. І я усвідомила, що нові купувати нема на що. А до зарплати ще тиждень. Я глянула в скриньку і зрозуміла, що чоловік її спустошив, бо став у щось грати.

Тоді ми вперше полаялися. Я просила його одуматися, попереджала, пояснювала, що грошей немає ні на продукти, ні на туфлі тепер. Сергій образився і назвав мене дріб’язковою і жадібною дружиною. Я думала, що він хоч після цього зрозуміє і знайде роботу.

Так ні! Не знайшов. Я одержала гроші, купила туфлі. Потім чайник вийшов із ладу. Знову економія.

Якось Сергій не побачив масло та ковбасу в холодильнику і став бурчати, що мовляв годувальнику негоже харчуватися абияк, не можна без ковбаси. У результаті я вирішила розлучитися з ним. І що б ви думали? Я жодного разу не плакала ночами – сплю сном немовляти.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!