– Десь в тисяч 10 ми з Мартою помістимося. Але чуєш, синок, до години часу щоб ти гроші вислав, бо ми вже збираємось на маршрутку до райцентру. Там на базарі якраз є точка зі шпалерами. Ми це швиденько зробимо. Кажуть, священник на нашій вулиці після завтра має бути, – сказала свекруха до Василя, мого чоловіка.
– Агов, любий, то як мені телефон оновити, бо старий з пам’яттю вічно має проблеми, то нема грошей, а як мамі, то десь знаходяться, – не витримала я.
– Ой, Галю, тільки не бурчи. Ти ж знаєш мою маму. Вона ж священника в хату не пустить інакше. В них від сирості в коридорі шпалери пліснявою покрилися.
Вона з Мартою відчищала якоюсь білизною, але ще гірше зробили. Ось і надумали похапцем купити нові і переклеїти, щоб перед священником соромно не було.
Я все розумію, але чому це має робитися за наші гроші? Ось, до нас ніхто не ходить, хоч і шпалери нормальні. Чоловік сам кропить квартиру після Йордану.
Так, я розумію, ми живемо в місті. В них в селі свої правила і традиції. Але до чого тут я?
Також у Василя є рідна сестра, Марта. Вона живе з батьками в селі, працює продавчинею. І невже не соромно в нас гроші на ці “ремонти” просити.
Я одного разу запитала де Марта гроші тратить, так свекруха сказала, що Марта дівка, їй ще заміж виходити, тому в її гаманець щоб я не заглядала. А їй значить в мій можна заглядати?
В нас з Василем двоє дітей, яких треба одягати і годувати. Але хіба бабуся про це щось знає. Ми коли колядували, вона дала хлопцям по сто гривень, бо всі гроші пішли на стіл і комунальні.
Але якщо чесно, все найдорожче, що було на столі, ми й купили.
І ось тепер, щоб не впасти в грязюку лицем перед священником, вона в нас гроші бере і буде переклеювати ті шпалери.
Ох я б сміялася, якби вони не встигли, або ж священник швидше прийшов. Хай би застав тих “господинь”, як є.
А ви як готуєтеся до окроплення хати священником? Є якісь звичаї чи традиції?
Автор – Карамелька