Деякий час ми з сином жили в Польщі, оскільки в Києві не було безпечно. Я надсилала Мар’яну фото, як росте і розвивається наш Миколка. Хоч ми були в безпеці, та я неймовірно сумувала за Україною. А одного дня вирішила все ж повернутися і відразу ж в Київ, хоч і було де на Заході України, куди кликали рідні. В мене не було таких намірів перевіряти телефон чи планшет чоловіка. Я йому повністю довіряла, але ця переписка сама “вискочила” мені на очі.
Знаєте, а спочатку все ж було не так погано.
Хоч я і вчилася в медичному, та швидко зрозуміла, що це все не моє. Було дуже важко я не розуміла, для чого я це роблю. В якийсь момент я просто побачила оголошення про курси манікюру і вирішила спробувати їх пройти хоча б для себе.
Робити красу на нігтях в мене виходило дуже добре. Напевно і тому я стала майстром манікюру замість того, щоб бути лаборантом.
Спочатку я працювала в салоні, але швидко напрацювала своїх клієнтів і все більше почала працювати з дому. Іноді я приїжджала додому клієнтів.
В тому місці я і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
В мене була старша жіночка, і вона була. ну дуже хорошою.
Зі Світланою Олегівною мені легко було розмовляти. Хоч жінка казала її називати просто Світлана.
У моєї клієнтки був син Мар’ян, красивий і перспективний хлопець. Якось так вийшло, що я затрималася за манікюром. Світлана довгий час не могла вибрати дизайн. Саме тому клієнтка попросила сина мене провести.
Якимось чудом Мар’ян теж виявився чудовим співрозмовником. Дорога додому минула швидко. Після цього ми почали зустрічатися і поза роботою.
Спочатку це були просто дружні зустрічі за кавою, але потім це переросло в дещо більше. За два роки таких зустрічей я вийшла заміж за Мар’яна.
Чудові стосунки з тепер вже моєю свекрухою зав’язалися ще давно. Я і далі продовжувала робити манікюр. В якийсь момент Мар’яну запропонували чудову посаду в столиці. Звісно, це було ризиковано, в першу чергу для мене, бо я мусила залишити всіх своїх клієнтів.
Перший час в Києві було важко пристосуватися. Мені прийшлося починати все з початку. Але я вдячна чоловікові за те, що мене підтримував.
Минув час і все-таки я знайшла своїх клієнтів. Життя стало у звичне русло.
Згодом іще одне щастя прийшло до нас. Ми з чоловіком дізналися, що я чекаю дитину. Осінню ж народився здоровий синочок.
Микола був чудовим. Ми намагалися оберігати його як тільки могли. Але не від усього вдалося.
В лютому почалося вторгнення. В столиці стало не безпечно. Нам прийшлося переїхати до родичів на захід. В місті все одно було багато повітряних тривог. Для дитини це було дуже не добре. Не легким нам далося це рішення, але ми вирішили, що мені з дитиною варто поїхати в Польщу.
Звісно, за кордоном було спокійніше, але так само і було важко.
Синок ріс, і хоч я надсилала фото чоловікові, мені б хотілося, щоб він це бачив особисто.
Близько року я жила в одних дуже добрих людей. Як тільки стало спокійніше в Україні, я зразу ж поїхала додому.
Мар’ян зустрів нас дуже добре. Я бачила щастя в очах чоловіка.
Ми навіть поїхали назад у Київ.
Після приїзду додому, я зайшла в комп’ютер чоловіка. В мене не було думки перевіряти Мар’яна, я просто хотіла щось подивитися.
Неочікувано я знайшла переписку з якої чітко видно, що чоловік мав зв’язок з якоюсь жінкою. Це було для мене потрясінням, хоч це, як я зрозуміла, не серйозно було і вже закінчилося.
З одного боку я хотіла взяти сина, розказати всім, що сталося і піти. З іншого боку я бачила, який мій чоловік турботливий і я не хотіла цього втрачати.
Не знаю як правильно вчинити, адже якщо комусь сказати то шляху назад не буде. Але і тримати в собі це дуже важко.
Як думаєте, що мені робити? Чи треба кидати Мар’яна?
Як би ви тут вчинили?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!