fbpx
життєві історії
Діти покликали до себе жити і з онукою сидіти. Приїхала, подивилася на розкладачку в коморі і поїхала назад

Діти покликали до себе жити і щоб з онукою сидіти. От і поїхала до них.

Зустріла мене невістка і зразу показала де я буду дити. Показа комору  і розкладачку на якій я мала спати. Вона стояла там в розкладеному вигляді і гостинно чекала мене.На двері в комору – два гачки.

– Ігор приробив, щоб Ви одяг могли вішати, – похвалилася Діана, невістка.

– А розкладачку у сестри попросила – на ній раніше син її чоловіка від першого шлюбу спав, коли в гості приїжджав. Тепер ось Ви приїхали …

– А можна її в дитячу переставити? Або в вітальню? – я показала трьокімнатну квартиру.

– В інтер’єр не впишеться! А сюди як раз влізла. Чай? Може каву?

– Ні, дякую. Діана, ти мене вибач, але я не буду спати в коморі.

– Більше ніде, – вона стиснула плечима.

– Тоді прошу мене вибачити, нічим не можу допомогти. Діана, мені б з онукою хоч привітатися та поїду додому.

– Спить, не треба до неї ходити, розбудити ще, – сказала невістка.

Я взяла сумку і пішла до виходу.

– Навіщо взагалі приїжджали? – хмикнула Діана.

На вокзалі довелося простояти майже дві години, автобуси в моє село ходять рідко. Син не брав трубку. Хоча знав, що я повинна була приїхати – на пару з Діаною мене вмовляли.

Діана вирішила вийти на роботу, до садка ще далеко. Ось і бабуся стала в нагоді. Я подумала і погодилася – чому б і ні? Ближче до внучки буду, а то самі приїжджають раз на півроку.

Обіцяли кімнату та їжу. Ліжко я вже побачила. І навіть стало страшно: чим би мене годували? Ворогові б в коморі не постелила!

Розумію, якиби сама приїхала. Але ж чекали! І вмовляли! Обоє, не тільки син. «Ну, будь ласка, Оксано Кирилівно, будь ласка! Я без Вас, як без рук. Ви нас так виручите, так виручите!» Послухала, повірила і приїхала. А мені – розкладачку і два гачка.

Син зателефонував коли я вже сіла в автобус.

– І що тебе не влаштувало? Хіба так робиться? Діана в понеділок на роботу вийти повинна, а ти нас так кинула. Ну дякую, мамо!

– Це вам дякую, вшанували. Самі в коморах на розкладачках спите! – розлютилася я, обідилась на сина.

– Ти п’яна чи що? Які комори? Які розкладачки?

Я розповіла синові про зустріч і гостинність Діани. Розповіла про запропоноване мені спальне місце, яке мене образило.

– Так, мамо. Права Діана казала – ти п’яна приїхала. Вона для тебе диван в вітальні розклала, шафу звільнила. Я думав, у вас все – мир, дружба. Не хотіла сидіти з онукою – відразу б відмовилася! Навіщо придумувати? З такою матір’ю і ворогів не треба! Бувай, мамо!

Я подзвонила Діані і захотіла, щоб вона сказала правду.

– Яку правду? Вам не соромно? Ви самі поїхали! Не хочу звинувачувати, але вам би поменше пити, у вашому-то віці! – заявила вона і кинула трубку.

Я ще навіть в себе не прийшла, коли знову подзвонив син.

– Значить так: Діана мені скинула фотографії з дому. Знаєш, що я на них бачу? Застелений диван і порожню шафу! Фото комори теж є, там лежать старі речі і моя гума. І ніяких гачків на двері в комору немає! Зав’язуй бухати! – накричав він.

Все відразу стало зрозуміло. Не хотіла Діана, щоб я приїжджала і у них жила. Навіщо тоді кликала і запрошувала? Перед Ігорем себе гарною хотіла показати?

Вирішила їм не дзвонити більше. Правда на моєму боці, але як довести? Мені і в голову не прийшло знімки зробити.

Але здивувала мене, недавній дзвінок племінниці: Діана все-таки вийшла на роботу, а з моєю онукою сидить друга бабуся, мати невістки, яка стала жити у дітей. Молодець Діана, як все обставила: її мама – гарна, я – п’яниця в очах сина.

З’їздила, виручила.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

You cannot copy content of this page