iBilingua

Яка ж тепер молодь пішла: того не вміє, те не зробить, а навіщо щось садити, як можна купити. Так і у мене: син Данило і невістка Ірина живуть окремо.

До весілля два роки жили разом в місті, тоді казав Данило: “Мамо, не докоряйте, не навчайте – зараз так усі живуть. Це по-сучасному! Ми так “притираємось” одне до одного”.

Я не могла цього пережити, адже живу в селі, де всі про все знають.

Деколи не знала, що відповісти на запитання: “Віро, як там у місті твій Данило?” Виховувала сина одна, чоловік пішов від нас до іншої.

Це було для сина не легко. Тому усе життя тримає злість на батька і хоче йому довести, що даємо собі раду і без його помочі. Так і сталося. Закінчивши університет, знайшов хорошу роботу. З Іриною познайомився ще у студентські роки. Вона у нас пані з міста. Я не перечила Данилові, кого собі обрав – з тією і буде жити. Змирилась з усім!

Якось одного разу (це було навесні), коли розпочались польові роботи, попросила дітей приїхати у село. Тоді падав сильний дощ, і на подвір’ї всюди було болото. Вони ж приїхали на білій машині і повбирані, як до шлюбу, теж у білому. Сказала тоді: “Іринко, навіщо ви такі вибрані у село приїхали?” А вона мені: “Мамо, ми до вас просто з офісу!”

Ого, думаю, чим вони мені допоможуть? Переночували діти, а зранку потрібно братися до роботи. Данило ще трохи навчений до роботи, бо виріс у селі, а от невістка – білоручка.

Нічого не робила вдома – тільки вчилася і доглядала за собою. Манікюр, педикюр, а обличчя таке смугляве, ніби щойно з моря, брови виразні, вії такі, що не знаю чи добре бачить з-під тих вій. “Красуня – неписана”, – так казав мій дід.

Питаюся зранку: “Іринко, що на сніданок будеш: картоплю з котлетою, борщ чи вареники?”

А вона мені: “Та що ви- ні! Я буду лише каву!”

От, думаю, що за невістка. Як їсть – так і працює. Пішли ми на город грядки сіяти. Данило все нам перекопав, а Ірина не знає, як приступити до того городу.

Читайте також: Вся родина від мене відвернулася, коли дізналася правду. Насправді, я не хотіла влізати в чужу сім’ю, але коли зрозуміла, що Юра нічого не відчуває до своєї Олесі, то вирішила все взяти в свої руки. Річ в тім, що Олеся не стежила за собою так, як це роблю я. Його дівчатка приходять до нас, ми разом гуляємо. Він зі мною щасливий, а я з ним, а це найголовніше! Життя ж одне!

Певно, такі нігті мати, вона навіть зерняток не могла добре взяти, щоб посіяти. З “горем пополам” якось ми все посіяли, пішли обідати. А під вечір діти зібралися вже до міста.

Наготувала різних смаколиків, щоб мали що їсти. З розмови їхньої зрозуміла, що Ірина не готує, бо не вміє. Замовляють їжу на дім! Шкода мені стало Данилка.

Як то далі буде його сімейне життя? Чи витримає довго ось так? Якщо в ресторанах вечерятимуть, до чого це все приведе? Лячно мені за їхні стосунки!

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua