Скинулися зі сватами, подарували дітям на весілля гроші на однокімнатну квартиру. На хорошу, з ремонтом – мені б в свій час таке щастя.
Діти купили житло. Запросили на новосілля. Трикімнатна в новобудові. У кредит.
– Не треба нічого говорити! Ми так вирішили! – відразу насупились.
– Ваша справа, – ми не стали сперечатися.
Квартира є. Машини немає. Новобудова-то далеко від місць роботи: доньці – на міському транспорті з пересадкою, зятю – на трамваї через все місто.
Я з чоловіком ще взяла та й ляпнула.
– Інше діло, якби ви машину мали.
Вже на наступний день діти сказали, що хочуть купити автівку.
– Ну, таку, стареньку, але не погану можна дешевше купити, – сказав мій чоловік.
Але ж ні, діти нову захотіли. Два тижні по автосалонам бігали. Купили. Подзвонили, запропонували прокатати.
Машина за ціною – однокімнатної квартири. Де гроші взяли? У кредит!
“Старушка” їм не треба, взяли таку, щоб не соромно було з неї виходити. Дурість якась. Ніби комусь є діло до того, хто з якої машини виходить. Запитали у них: жити на що будете?
– Самі розберемося! Ми все прорахували! Зате все як у людей! Самі, так самі. Куди нам, батькам, з нашим-то життєвим досвідом поради давати? Квартира є, машина є, чого не вистачає? Дитини.
Щоб як у всіх, повний набір. Невістка через пару місяців носила під серцем дитя. Вирішила в Америці народжувати, щоб громадянство дали. Знаменитості так роблять, чим вона гірша?
Ми в інтернеті глянули скільки це все коштує, за голови взялися: наші квартири і мою дачу продати – і то не вистачить. Добре, що невістка одумалася: такий кредит і правнукам у спадок дістався б.
Стала вибирати, де б в Україні хорошу клініку знайти. Поява на світ дитини – теж в кредит: щоб без сусідок в палаті, щоб лікар облизував, щоб дитинку не впустили і не переплутали.
Коляску треба таку, щоб не соромно гуляти було. З третім блоком – автолюльку, щоб не соромно було діставати з машини. З тієї самої машини, з якої не соромно виходити.
Ліжечко – щоб на фото красиво виглядало, ремонт в дитячій – для того ж. Одяг, з якого дитина виростає з фантастичною швидкістю, тільки закордонна. Так якісніше. Дорожче? – Не буду економити на дитині! – надула губи новоспечена мати.
Загальні платежі за кредитами перевалили… Це з кредитними картами. Ми зі сватами ледь встояли, як почули цю суму, у молоді все просто: – Фігня, прорвемося! Далі – гірше: сина звільнили. І брати на роботу на таку ж зарплату ніхто не поспішав. Став він на кредитній машині в таксі працювати.
Кредитну квартиру здали, до сватів переїхали. Коляску за третину ціни продали. Речі закордонні на ОLX виставили. Так кому вони потрібні, за такі гроші? Тут прострочення, там прострочення.
Жити нема на що. – Батьки, допоможіть! – в голос завили наші самостійні. А чим ми допоможемо? Все, що було, подарували їм на весілля, щоб вони квартиру собі купили. Дача якщо тільки. Шкода за чужу дурість віддавати, душу в неї вклала.
“Самі розберемося! Ми так вирішили!” Підсумок: живуть у свахи, борги гасять. Машину вже продали. Квартиру кредитну продали. Я дачу з ревом продала, їм гроші віддала. Все одно банкам ще винні ог-го-го.
Ох ми зі сватами недогледіли: треба було квартиру купити, на себе оформити, їм ключі видати. І все. Ось тоді вони як люди б жили, на своє збирали.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
