Кілька місяців назад не стало Ольгиної бабусі. Від неї залишилося багато речей, але сили розібрати їх Ольга знайшла тільки зараз.
У неділю Ольга приїхала в квартиру бабусі і почала розбирати речі. Розібравши речі в шафі, дівчина перейшла на комору. В один в самому низу під полицями з соліннями вона знайшла невеликий скринька.
Ольга з цікавістю відкрила скриню і виявила там дитячі речі.
Маленьке плаття на дівчинку років двох, білі гольфики і гумку для волосся з ягідками. На самому дні лежав згорнутий аркуш паперу.
Дівчина розгорнула його, стала читати. Прочитавши, повільно села на стілець, намагаючись зібратися з думками.
«Олечко, улюблена моя онучко, я не могла забрати з собою цю таємницю. Ти обов’язково повинна знати. Твоя мама насправді тобі приймальня. Багато років тому вона вкрала тебе у твоїй рідній мами.
Зробила документи, сказавши при цьому, що втратила твоє свідоцтво. Твоя рідна мама живе в Ангарську, її звуть Терещенко Олена Володимирівна. Прости мене, що я стільки років приховувала це від тебе. Я люблю тебе. Твоя бабуся».
Ольга так і сиділа з листком в руках, не розуміючи, що їй робити далі, поки не задзвонив телефон.
Читайте також: КИНУЛА СИНА І ЧОЛОВІКА, А ЧЕРЕЗ СІМ РОКІВ ВОНИ ЗНАЙШЛИ ЇЇ
-Ольга, ти де? – запитав Ольги чоловік Артур.
-У бабусі, – неживим голосом відповіла Ольга.
-Що з тобою? занепокоївся чоловік.
-Артур забери мене, – попросила Ольга жалібним голосом.
-Буду через п’ять хвилин, – сказав чоловік і відключився.
Уже вдома Артур взяв у Ольги лист, який вона забрала з собою і прочитав його.
-Артур, що мені робити? – запитала Ольга зі сльозами на очах, – як мені тепер бути з мамою?
-Я думаю тобі треба з’їздити до рідної матері і поговорити з нею, – сказав Артур задумливо.
-Що я їй скажу, вона втратила маленьку дівчинку, а приїде до неї тридцятирічна тітка, – сказала Ольга і заплакала, – як тепер я буду дивитися в очі мамі, якщо знаю, що вона мене вкрала.
-Все утворюється, не думай зараз про це, – обняв Ольгу чоловік.
Через місяць Ольга з чоловіком поїхала в місто, де жила її рідна мати. Вони прийшли у двір, але Ольга не змогла відразу зателефонувати в домофон, вона злякалася і розгубилася.
Вона сіла на лавочку, обхопила голову руками і задумалась.
Повз постійно проходили люди, раптом один хлопець повернувся назад і став уважно придивлятися до Ольги.
-Дівчино вибачте, а ви хто? – задав він дивне запитання.
-Що вам треба, ви самі то хто? – пішов у наступ Артур.
-Ця дівчина як дві краплі води схожа на мою маму, тільки молодше, – відповів хлопець.
Ольга підняла голову і подивилася на нього.
-Ваш маму звати Олена Володимирівна? – запитала Ольга.
-Так, – з подивом відповів хлопець, – ви наша родичка?
-Так, – кивнула Ольга бліднучи, – ви можете проводити мене до вашої мамі.
-Звичайно, ходімо, – запросив хлопець і пішов до під’їзду.
Двері відчинила жінка дійсно дуже схожа на Ольгу. Вона подивилася на дівчину, похитала головою і сіла на пуфик.
-Цього не може бути, – промовила вона, – не може бути.
-Мам, чого не може бути, – запитав її хлопець, який проводив Ольгу.
-Я думала ніколи не знайду її, а вона сама знайшла мене, – сказала жінка, закриваючи обличчя руками, – моя дочка сама знайшла мене, я ж думала тебе в живих немає!
-Дочка? – в повному шоці запитав хлопець.
-Так, це твоя сестра, моя дочка, – відповіла жінка, – її вкрали дуже давно, пошуки результату не дали, я думала ніколи більше її не побачу.
Жінка встала і Ольга зробила крок їй назустріч. Мати і дочка обнялися і так застигли на кілька хвилин.
Минув час, Ольга пробачила свою прийомну матір і стала часто відвідувати рідну маму. Вона навіть переробила документи і взяла подвійне ім’я, другим ім’ям стало ім’я, яке їй дала мама при народженні.