Ми з чоловіком Андрієм жили в душу багато років. Разом виростили трьох чудових дітей, поставили їх на ноги. Але, коли наша молодша дочка Ліля закінчила школу, а старші Тоня та син Роман вже навчалися в університеті, чоловік покинув мене. Пішов до іншої жінки, яка була молодша за нього на цілих 10 років. Нам тоді тільки-но виповнилося по 45.
Моє життя круто змінилося. Про те, щоб шукати нового чоловіка, я навіть думати не хотіла. Я розуміла, що мені потрібні гроші, щоби допомагати дітям. Тож я вирішила знайти заробіток за кордоном. Майже відразу мені пощастило знайти гідну роботу в Італії, у Римі. Стали в нагоді мої навички та медична освіта.
Я переїхала до Риму до жінки на ім’я Естер. На той момент їй було 80 років, вона жила сама і потребувала постійного догляду. У мене це добре виходило. Мені здається, певною мірою саме завдяки мені Естер змогла прожити ще цілих 15 щасливих років. Останнім часом вона часто казала, що залишить мені все своє майно. Мовляв, у неї все одно нікого більше не має, а я зробила для неї занадто багато.
Якщо чесно, я не сприймала її слова всерйоз. Та й мені було дуже ніяково. Однак після відходу Естер насамперед мені зателефонував її юрист. Тепер маю свою 3-кімнатну квартиру в Римі. Законно. Я не могла повірити в це, але розуміла, що це не привід не працювати. Адже мені треба було допомагати дітям. Точніше, молодшій доньці Лілі.
Справа в тому, що старший син Роман переїхав жити до Європи. Він успішний айтішник, живе приспівуючи. Тоня теж добре влаштувалася, вийшла заміж за бізнесмена. Сама працює у приватному салоні косметологом.
А ось життя Лілі не задалося. Вона залишилася жити у нашому рідному домі. Вийшла заміж, народила двійнят. Тільки ось минулого року її чоловік пішов із життя.
Нещодавно донька зателефонувала та сказала, щоб я приїжджала додому. Мовляв, я працюю все життя, а тепер настав би час і відпочити. Але справжню причину її дзвінка я дізналася пізніше, коли поговорила з нею кілька днів тому і запитала прямо. Адже перед цим я поговорила зі старшою дочкою. Виявилося, що Ліля хоче залишити на мене дітей та поїхати за кордон. Теж на заробітки. Щоправда, все не так просто. У Польщі вона знайшла собі якогось чоловіка. Він готовий прийняти її у себе, але лише без дітей.
У розмові Ліля так і сказала:
– Мамо, повертайся, дай і мені пожити! Всіх грошей не заробиш, невже Італія тобі дорожча за мене і власних онуків? Ну не можу я їх з собою поки що взяти, спочатку ми з Мілошем самі у Варшаві обживемося.
Я тепер сама не своя ходжу після її дзвінка. Не знаю що мені робити. З одного боку, мені хочеться допомагати онукам, але я не готова повертатись на батьківщину. Тому я запропонувала Лілі, щоб вона переїжджала до мене до Риму. Адже тут і квартира велика, місця на всіх вистачить. Тільки от донька хоче зовсім іншого. Як переконати її? Знайде вона тут когось, світ на тому Мілоші не зійшовся.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
