Днями вирішила підстригти свої коси. Зупинилась на каре. Але оскільки розуміла, що чоловік багато мені не виділить на красу, вирішила сходити в звичайну експрес перукарню. Ці невеличкі заклади в нас розкидані по цілому місті. Якби ж я знала, що попаду до якоїсь безрукої дівчини, яка вирішила повчитися на моїй голові, то нізащо б не переступила цей поріг. Словом, так я зекономила, що досі сльози ллю.
Я вже п’ятнадцять років живу з чоловіком “скупердяєм”.
І я, і Іван працюємо. Не скажу, що чоловік набагато більше заробляє. Але бюджет у нас спільний.
Багато йде на дітей, вони школярі.
Оленці 14, а Андрійку 10.
Раніше, до повномасштабного вторгнення мені, щоб цього не знав Іван, допомагали мої батьки.
Вони розуміють, що мені важко, до того ж, я в них одна дитина.
Живемо ми окремо в квартирі Івана, яка дісталась йому у спадок.
І ось до 24 лютого, я якось карабкалась на виділені мені гроші чоловіка, і батьків, а після батьки сказали, що більше такої можливості не мають. Я їх прекрасно розумію. Вони ще не на пенсії, і мама втратила роботу. Працює лише тато.
Я не “транжира”, як може хтось подумати. Ні манікюр ні брови, ні різні інші схожі процедури, я не роблю.
Всі гроші зазвичай йдуть на дітей.
І ось днями я вирішила підстригти свої коси. Зупинилась на каре.
Але оскільки розуміла, що чоловік багато мені не виділить на красу, вирішила сходити в звичайну перукарню. Ці невеличкі заклади в нас розкидані по цілому місті.
Якби ж я знала, що попаду до якоїсь безрукої дівчини, яка вирішила повчитися на моїй голові, то нізащо б не переступила цей поріг.
Словом, так я зекономила, що прийшлось записуватись в дорогий салон, і виправляти то чудо, яке мені зробили.
Ви собі не уявляєте, яка я була розлючена.
А ще дома від чоловіка отримала, де була так довго і чому стільки грошей потратила.
Скажіть мені, це взагалі нормально, коли чоловік такий скупий?
Бо мені іноді від безвиході хочеться влаштуватись на якусь ще й нічну роботу.
Я одного разу пожалілася його мамі, що він мало заробляє, а вона відповіла, що я знала і бачила за кого заміж йшла.
Так і живу. Не знаю, чи на довго мене хватить.
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Ми купили свекру теплу сорочку і три пари шкарпеток, для мами торт і парфуми і поїхали. Та в селі нас чекав сюрприз у вигляді Орисі і дітей. Виявляється, Орися, як повноправна невістка, розгулювала по подвір’ї з телефоном і знімала, як вона казала, “контент”. Ми привіталися і я пішла до свекрухи. Ви собі не уявляєте, яким поглядом вона на мене зиркнула, а потім сказала: “Іноді люди розходяться на деякий час, а потім знову сходяться”. І це вона сказала жінці, яка стоїть перед нею з величезним пузом
- Ввечері я вийшла у двір, а там морозище під п’ятнадцять градусів. Налякалася я і пішла в котельню, ще дров підкинути, в чоловіка нічна зміна, діти вже лягли відпочивати, а я переживала, щоб вода в трубах не замерзла. А тут наш собака вірний, дружок Чарлі, як шмигнув на м’якеньке крісло і не захотів виходити. Та й я не виганяла його, пошкодувала, щоб не змерз. Якби я тільки знала, що то ніч на Андрія, і що нам збитки зроблять, я б навпаки Чарліка залишила на сторожівці
- Після того, як дочка вийшла заміж у Польщі, а мені стало дуже важко, я зібрала всі гроші на той квиток у Краків і стала жити з дочкою і зятем під одним дахом в будинку. Але ось я в своєму меленькому селі. Ніколи не думала, що рідна дитина виставить мене за двері, залишивши без копійки. Мій зять – бездушна людина! Це я зрозуміла давно, ще коли дочка перестала допомагати мені копієчкою. Дивлюся серіали, зрідка спускаюся до холодильника і назад. Мене було не видно і не чути
- Сьогодні за сніданком Катерина Степанівна сиділа засмучена, наче хто з родичів на небеса відправився. Причиною стало те, що гуска “ласти склеїла”. Після в свекрухи піднявся тиск, а коли я його міряла, вона розплакалась, адже вона її виходжувала, годувала, купляла їй вітаміни. Скажу відверто, я в подиві від цієї ситуації. Коли моя донечка потрапила в лікарню, то моя свекруха жодної сльозинки не впустила. Більше того, вона навіть особливо цим не переймалась. Говорила так черство: “Там є лікарі і вони їй допоможуть”
- От знаєте, мені вже й самій 42 роки, не молодість. І коли до мене в Хмельницький їде свекруха, я, само собою, чекаю від Любов Дмитрівни допомоги хоч якоїсь – прибрати, ванну помити, та пиріжків хоч спекти! Так ні, моя – по магазинам, на диван з планшетом, у ванні повалятися з бульбашками. Тільки їсть, спить і гуляє, як на курорті. – Коли вже вечеря буде готова, я зголодніла! Де моя кава? Свекруха вирішила привезти до нас ще свого онука, сина мого чоловіка. І сказала, що я маю готувати його улюблені страви, піцу, гамбургери