У мене була чудова сім’я, тато, мама, я, звуть мене Аня, брат Вова і молодша сестричка Василина. Мама сиділа з нами не працювала, а тато був водієм-далекобійником.
Одного разу рано вранці, мамі повідомили, що тата не стало… Ми всі чули, що говорив татовий друг, молодші почали плакати, а я, як найстарша їх заспокоювала.
Минув час і мама почала дуже часто випивати, а потім і зовсім пропала, пішла і не повернулася. Ми просиділи голодні тиждень, а потім пішли до сусідів просити їжі.
Хтось дізнався представника органів опіки і нас забрали в дитячий будинок. Маму позбавили материнських прав. Не буду розповідати вам, як там нам жилося…
До нас часто приїжджала бабуся, вона була дуже старенькою і привозила нам подарунки, а одного разу привезла лист від мами. Скільки радості у нас було, я вам не можу передати словами. Мама писала, що дуже сумує, за нами, але не може приїхати поки що.
Всі листи, які привозила бабуся, були без зворотної адреси, ми бабусю весь час просили, нехай вона нам пише листи на дитячий будинок. Листи приходили, і в них було все то саме і теж, люблю, сумую, забрати і приїхати не можу, і без зворотної адреси.
Так, як я була старша, то розуміла, що листи від імені мами писала бабуся. Коли ми виросли, закінчили навчання, і нам потрібно було, щось вирішувати з квартирою, з’явилася наша мама. Вона подала в суд на нас, хотіла, щоб ми платили їй аліменти.
Але суд врахував всі факти, і в позові їй було відмовлено. Ми звичайно їй всі вдячні, за те, що вона дала нам життя, але не більше. Ми відправили її в будинок престарілих, оплачуємо її там проживання, догляд, харчування, як би нам не приємно не було, але ми розуміємо, що наша мама.
Мати здала в дитячий будинок трьох дітей, а після того як вони виросли – вона подала на них до суду – ця історія, яка сталася з нами в реальному житті!
Бережіть, то, що ви маєте, втратити можна швидко, а повернути не завжди.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
