Діти, які ростуть у селі, добре знають, що таке фізична праця. Ми змалку в курсі, як подоїти корову; бачили, як мама виносить вирок курям біля сараю; носили воду з колодязя, дорога якого займає чверть години. А ще в моєму дитинстві була одна велика мрія: велика пачка різнокольорових жуйок, як із реклами по телевізору.
Але діти виростають і проблем стає більше. Відсвяткувавши своє двадцятиріччя, я вирішила переїхати жити окремо. Мене втомило сільське життя, крім того, всі подруги радили їхати до міста. Так я й зробила.
Мама з татом дали мені трохи грошей, допомогли зібрати речі у сумку та благословили. Сказали наостанок, що завжди чекатимуть на моє повернення.
Треба сказати, що до переїзду я жила у гарному великому будинку, який збудували мій дід із батьком. Ми не вважали себе багатою сім’єю, але все необхідне було. Міцні «середняки». Але ж це не привід сидіти на одному місці все життя?
З того часу. як я поїхала, вже минуло чотири роки, і моє ставлення до батьків за цей час погіршилося, спробую пояснити, чому.
Так от, коли я приїхала в місто і склала батьківські гроші зі своїми, заробленими в селі, я отримала суму, якої вистачило б на 3 місяці оренди квартири, де я вирішила оселитися.
Однокімнатна панелька біля вокзалу. Нічого хорошого. Я одразу почала шукати роботу і скоро влаштувалася офіціанткою в одне невелике кафе.
Вийшло не відразу, адже мені треба було починати все з нуля: вивчати страви та напої, їхні ціни, внутрішні правила закладу. Бути завжди привітною та готовою з усмішкою на обличчі вислухати кожного клієнта, навіть якщо у того поганий настрій. Але я була молода і дуже хотіла зачепитися й втриматися на плаву.
Через півроку я почала зустрічатися з хлопцем і переїхала до нього. Роман тривав недовго, і через півроку я знову опинилася у своїй орендованій квартирі, оплату якої орендодавці примудрилися підняти за час моєї відсутності. Привіт, доросле життя.
Весь цей час я підтримувала зв’язок із батьками. Розповідала їм про свої новини, успіхи та невдачі. Часто натякала на те, що єдине, чого мені не вистачає, – це власна квартира. Хоча б невелика, без ремонту. Але своя, щоб не платити цю оренду, яка забирає у мене всі вільні гроші.
Але батьки завзято вдавали, що не розуміли. Я була певна, що гроші в них були. Але вони вперто пропонували мені повернутися додому. Де було свіже повітря, багато родичів, знайомих.
А ще відсутність перспектив, інфраструктури та нормальних доріг. Не те, щоб я вміла водити. Але ось не подобається мені виходити в новому взутті на вулицю і зношувати його через 2 дні.
І все ж таки найглибшу образу, яка назавжди в душі, завдали мені улюблені мама з татом після отримання спадщини від якоїсь напівзабутої родички. Троюрідна або далі бабуся представилася на 93-му році життя. В Канаді. І залишила по собі 19 тисяч доларів. Не канадських, а американських.
Але жодних родичів на батьківщині у неї не залишилося, тож їхні пристави вийшли на нашу родину. Ось так новина, так?
Я дізналася про все це тільки за місяць. Батьки зателефонували і коротко описали ситуацію. Прямо наступного дня я поїхала до себе, до рідного села, щоб благати маму з татом віддати мені ці гроші для придбання свого кутка в сусідніх бетонних джунглях. Тому що платіжки за квартиру стали занадто високі.
Але натомість я побачила викопаний котлован недалеко від нашого будинку. Виявилося, що батьки зрозуміли мої прохання по-своєму. Вони вирішили, що я просто не хочу жити з ними в одному будинку. Що ж, нехай.
Тепер, на їхню думку, мені нічого не заважатиме жити окремо, за метри 50 від нашого сімейного будинку. Ну і що, що у селі, а не у місті. Натомість мама з татом поруч, а ще газ обіцяли скоро провести.
Я кілька днів оговтувалася від побаченого. Мабуть, то був якийсь емоційний зрив. Мене нудило і боліла голова. Але сил, щоби закричати, не було. Я відлежалася у своїй орендованій квартирі і зареклася щось просити у батьків.
Приїжджати у гості раз на півроку, це так. Може, відсвяткувати чийсь день народження будь ласка. Але жодних більше прохань ні з мого, ні з їхнього боку.
Дорослі пташенята повинні відлітати з рідного гнізда. Так улаштована природа, і я нарешті це зрозуміла.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.