До того, що я утримую свого чоловіка, себе й дитину звикла вже і я, і вся наша рідня, навіть мої мама-тато-сестри змирилися. Але я маю з того свої плюси.
Ну а це на моїм прозі виникла його колишня Юлька з дитиною – квартиру їй Оленка мусить надати. Оленка – це я, якщо що. Ну але про все по порядку розповім, цікаво почути сторонню думку щодо моєї ситуації.
Хочу одразу сказати, що я завжди розуміла, що мій Вадим не претендує бути лідером і багато заробляти. Але мій чоловік натомість дуже чуйний, ніжний, добрий. Завжди готовий допомогти і навіть просльозитися під душевний фільм. Мені здається, для чоловіка це дуже великий плюс.
Єдине, що мене в ньому не влаштовує, то це те, що його м’якість так само поширюється і на інших. Особливо на його колишню дружину Юлію. Вона ж за сумісництвом мати Вадимової дитини. Ну от не може він їй відповісти категоричною відмовою. Адже це він від неї пішов, доводиться за це платити.
І так, на сьогоднішній день мої стосунки з чоловіком у кризі, хоч би як я його не кохала. Спробую пояснити, чому.
Після скромного весілля ми переїхали жити до Вадима, а моя особиста квартира стала нашим додатковим джерелом прибутку. Не те, щоб на неї у нас були якісь серйозні надії, але приємно наприкінці місяця отримувати гроші просто так.
Я працюю косметологом уже не перший рік. Розкрию таємницю, це досить перспективна професія, коли знаєш, як усе працює – клієнтки є завжди, і послуги й процедури, які я надаю, користуються попитом у жінок. Трохи похвалюся: ми всією нашою командою допомогли багатьом людям. Не лише дівчатам, а й чоловікам.
Чоловік займається продажами через інтернет, але хватки цієї в нього не вистачає. тому його заробіток дуже посередній.
Юля, колишня дружина Вадима, працює продавщицею в супермаркеті. Точніше, працювала. Бо після народження дитини в неї зовсім не вистачає сил ні на що, окрім виховання чотирирічного сина. Якби не аліменти, які їй платить на дитину Вадим, я навіть не знаю, за що б вони жили.
Я була в курсі, яка у мого чоловіка ситуація з колишньою. Аліменти, допомога. І це нормально. Але, крім аліментів, Юля вимагала ще й купувати своїй дитині одяг, іграшки, різні дрібниці. Я, звичайно, хотіла натякнути, що аліменти і є оплата за всі ці покупки, але завжди розуміла, що нічого хорошого цим ніколи не досягну.
Вадим надто любить свого сина і дуже не хоче якось ображати колишню. Ну от так. Хоча у нас теж підростає спільна донечка. В мені навіть якось прокинулась ревнощі. Але по Вадимовим очам і вчинкам видно, що любить він тільки мене. А те, що колишній не може відмовити, то це через дитину і характер, напевно. Або виховання, от уже, чесно, не знаю.
Так ми й жили. Я мужньо терпіла ситуацію і чекала, коли вже ця Юля знайде собі нормального чоловіка, а не питиме соки зі свого колишнього. Не дочекалась.
Недавно вона прийшла до нас додому з дитиною. Відправила сина грати до кімнати до нашої донечки, а сама покликала нас на кухню, на розмову. З її слів, у неї склалася не дуже хороша ситуація.
Квартиру, в якій Юля жила із сестрою та сином, залило. Дуже сильно, що навіть довелося викликати майстрів сусідам. І потоп стався з Юлиної вини. Грошей на ремонт сусідської стелі у неї не знайшлося, тож сестра по-доброму попросила її переїхати на іншу квартиру. Словом, не вжилися. Хто б сумнівався?
Так ось, Юля на мій щирий подив запропонувала таке: вони із сином переїжджають жити до мене, до квартири, яку я здаю в оренду. А за це чоловік звільняється від сплати аліментів. Так би мовити, і вам добре, і нам.
Чесно кажучи, моя квартира порожня вже півмісяця, і я навіть подумувала здавати її подобово, хоча це, напевно, було б занадто, бо кажуть, півроку – і хороше житло перетворюється на смітник. Але сам факт того, що в ній житиме колишня мого чоловіка?
З іншого боку – відмова від аліментів. Нарешті ми з Вадимом зможемо однаково вкладатись у сім’ю. Така ідея мені подобалася, і я зрештою погодилася. Бог із ними, хай живуть. Адже йти їм і справді не було куди. Самотня мати з дитиною, та й житимуть вони на іншому кінці міста. Ще ми домовилися, що комуналку вона сплачує сама. Я про це мало не забула.
Домовились і зробили. Я віддала копію ключів, попрощалася і приготувалася до позитивних змін у житті. Вадим теж зізнався, що так і не можна говорити, але моє рішення для нього як гора з плечей. Наче він позбувся іпотеки.
Але наше блаженство тривало недовго. Тижнів через два Вадиму знову надійшло повідомлення від Юлі. Вона хотіла, щоб він купив синові модну демісезонну курточку. Чесно кажучи, курточка була дуже хорошою, але мене хвилювало інше. А як же наша домовленість? Ти ж отримала, що хотіла.
Тож до чого тепер ці повідомлення? Виявилось, що так. Жодних більше аліментів. Але ж Вадим і крім них купував ще купу всього, і ця купа, за Юлиною логікою, нікуди не поділася, а повинна була так само скрупульозно оплачуватись з нашого з чоловіком бюджету.
Тоді вже я не витримала, взяла у чоловіка телефон та зателефонувала його колишній. Добрих півгодини я пояснювала їй, хто вона така та де її речі. І у виразах я не соромилася. В результаті Юля пообіцяла переглянути свої бажання та вимоги. А інакше вона залишиться бездомною, ось чому.
Але що мене винесло остаточно, так це мій чоловік, який весь цей час дивився на мене і плескав очима, як дівчинка.
Тобто я, по суті, зробила за нього всю роботу, а він був просто ошелешений. Не підтримав, не взяв участь. І це мій чоловік! Тепер я не знаю, яким батьком він буде для наших дітей, донечки й сина, якого ми чекаємо? Як він їх виховає, якщо треба буде зазиститися й відсояти своє?
Тож у нас зараз сімейна криза. Вадим дуже хороша людина, і я його кохаю. Мабуть. Але чоловік має бути не тільки добрим чоловіком, але ще й годувальником і хорошим батьком. А ось цієї риси я в ньому поки що не бачу, хоча разом вже чотири роки.
Я розраховую лиш на себе і свою роботу, я знаю, що й двох дітей підніму. То що ж мені робити?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
