– Дочка днями здивувала: каже, розлучатися буду! – поділилася знайома.
– Стривай, як «розлучатися»? Вони ж тільки весілля відсвяткували. Мені здається, півроку ще не пройшло!
– Точно, не минуло… Чотири місяці тому весілля було. Я кажу, може, привикання у вас така? Може, помириться ще? Але здається, що ні… Та й яке може бути привикання – вони ж чотири роки майже зустрічалися перед тим, як заяву подати! Знали вже один одного, як облуплених. А з іншого боку, може, в цьому і проблема, що так довго ходили навкруги… «Ти що, мама, шлюб – справа серйозна, треба пізнати один одного як слід, поспішати не можна…». Ось дізналися, а толку?
– Ну в чомусь вона має рацію. Хіба ні? Поспішати в такій справі дійсно не варто.
– Ой, я тебе благаю! Ти знаєш, скільки ми з моїм чоловіком зустрічалися перед тим, як заяву подати? Менше двох тижнів! І живемо вже двадцять вісім років душа в душу, двох дітей виростили, жодного разу за все життя не посварилися…
– Нічого собі!.. Через два тижні вже заяву подали? Не страшно було? Ось так, не думаючи, не знаючи людини, не бачачи його в різних ситуаціях?
– А що там треба особливо знати? Хорошу людину видно відразу. Мені і зараз багато хто говорить – пощастило тобі з чоловіком! Тому що з першого погляду зрозуміло, що Павло виняткова людина. А я і не сперечаюся – пощастило.
А ви згодні з тим, що довгий букетний період – не до добра?
Треба було менше роздумувати? Або все ж поспішна одруження через кілька тижнів після знайомства?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!