Я не розумію чого та людина стільки робіт собі сама створює.
Ось я сільська жіночка, давно вже як на пенсії, живу із дочкою і зятем, які виховують мені дві чудові внучечки. Замість того, щоб залишити собі більше вільного часу і поняньчитись зі своїми внучечками, адже на своїх дітей колись часу не вистачало.
То я собі купу господарки розвела, городів понасаджувала. І якщо чесно, в нас немає такої сильної потреби в цьому всьому. Та я інакше жити не можу.
Звикла я вже до того, що маю мати все своє домашнє і все. Діти мої обоє працюють, заробляють доволі непогано, можуть собі дозволити все і навіть більше.
Деколи мені дочка навіть дорікає, що моя господарка їй дуже дорого обходиться.
То зерно для курей і гусей потрібно купити. То фірману, чи трактористу заплатити. То покропити від мушки, то від жука. То заростає від зела. То привести і це все кошти.
– А ти потім тільки по сусідах все роздаєш за дякую.
Так, вони в цьому праві. Але як в селі жити і не тримати господарки? Тай городів купа, гріхом, щоб пустували без діла.
Не знаю чи то світ так перемінився? Бо молодь зараз живе геть по іншому, а ніж ми колись. Цей час, що я на господарку і городи витрачаю, вони працюють і заробляють гроші за які можуть все це собі купити без проблем.
Та ми колись і працювали і господарки і городи тримали, та грошей тих постійно на життя бракувало, а про відпочинки то я взагалі мовчу, на них ні часу ні коштів ніколи не було.
Тож, як маю свій мозок перелаштувати? Щоб не заважати своїм дітям жити спокійно, без непотрібної мороки?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило