Розкажу я вам свою історію. Я не з дуже багатої сім’ї, живу в селі.
І моя історія починається з того місця, коли я познайомилася зі своїми майбутнім чоловіком Олегом.
В нього хоч сім’я і є трішки заможнішою, але насправді це дається великим трудом і тотальною економією.
Раніше я це не брала близько до серця. Адже думала, що рано чи пізно ця економія на всьому завершиться. Тим більше, в мене тоді очі були засліплені любов’ю. Я тоді не помічала жодного тривожного дзвіночка, я думала, що до всього можна звикнути або ж стерпіти.
В той період вони будували нову хату, то я думала, коли добудується нова хата, коли зробиться подвір’я, коли купиться машина стане легше.
Привила в їхній сім’ї були трохи не звичні для мене. Я ще з початку розуміла, що жити там мені буде незвично і важко.
В моїй сім’ї мама купувала багато їжі, одягу і різних невеликих дрібниць, але через це страждали інші аспекти нашого життя. Ми довгий час не могли замінити дах, але зусиллями батька це все ж таки вдалося.
Звісно, ми з Олегом обговорювали наше майбутнє спільне життя. Він запевнив, що і слова мені не скаже ні за їжу, ні за манікюр або ж різні доглядові процедури.
Я довіряла своєму хлопцеві, але десь далеко в душі не поспішала виходити за нього заміж. Я трішки з острахом бачила своє заміжжя.
В основному погане враження про подружнє життя мені нав’язала мама, адже в неї воно складалося далеко не так вже і добре. Тож все, що я вирішила з тим робити це розтягнути період, коли ми зустрічалися.
Пропозиція руки і серця від Олега стала для мене великою несподіванкою, але все-таки я погодилася. Перші роки були чудові. Але з часом режим тотальної економії дався в знаки.
Ми почали часто сваритися. Олегу не подобалося скільки я тратила на їжу, іноді в розпал “бурі” він порівнював мене з моєю мамою і далеко не в хорошому світлі.
Останньою краплею стала наша нещодавня “буря”. Все почалося через те, що я купила дешевший капучінатор, але майже його не використовувала, бо зрозуміла, що ця річ мені не така вже і потрібна.
Та остання наша “буря” на тому не закінчилася. Після чоловік зачепився за мій манікюр. Почав казати, що це не потрібна трата грошей, адже я і так працюю online.
І я б зрозуміла, якщо б це Олег давав гроші на манікюр, але він мені і копійки на нього не дав. І це при тому, що в нашій сім’ї більший заробіток в мене, але чоловік все одно дорікає мене в марнотратстві.
Після цього я серйозно задумалася, чи варто з ним жити далі? Чи варто планувати він нього дитину?
Чи краще, поки не пізно, шукати того, хто буде цінувати мій вклад у сім’ю?
А що порадите мені ви?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
