Тата я зустріла біля під’їзду, коли з роботи поверталася. – Доню! Яка ж ти красива стала. Я б тебе серед тисячі впізнав. Дуже на Ларису схожа. Давай підіймемось до тебе, чаю поп’ємо і заодно про все поговоримо! – Що хочеш спитати, питай, а в хату я тебе не пущу. – Чого ти, Марічко. Як не крути, а я твій батько, найрідніша людина, яка в тебе залишилася. Лариса… царство небесне! Від нас відійшла. – Власне через тебе і відійшла. – Того дня я вислухала його, але нічим не допомогла

Тата я зустріла біля свого під’їзду, коли з роботи поверталася.

– Доню! Яка ж ти красива стала. Я б тебе серед тисячі впізнав. Дуже на Ларису схожа. Ти на якому поверсі живеш? Давай підіймемось, чаю поп’ємо і заодно і про життя поговоримо!

– Що хочеш спитати, питай, а в хату я тебе не пущу. Не заслужив ти на таке щастя від мене!

– Чого ти, Марічко. Як не крути, а я твій батько, найрідніша людина яка в тебе залишилася. Лариса… царство небесне! Від нас відійшла…

– Власне через тебе і відійшла…

Того дня я вислухала його, але нічим не допомогла.

Двадцять років тому він дав нам з мамою час до вечора, щоб забрати найнеобхідніше і покинути квартиру, яка по документах належала йому.

Вже наступного дня в квартиру зайшла нова господиня, в якої був син від першого шлюбу – Андрій. А також вона вже чекала дитину і від мого тата.

Нам не було куди йти. Мені було всього сім рочків.

На тиждень нас прийняла мамина подруга, а після ми подалися в невеличке село на Закарпатті, звідки була родом мама.
Мама працювала дуже важко, щоб прокормити мене.

Окрім роботи в районному центрі ми збирали гриби, ягоди і продавали на базарі. Пам’ятаю, як я стояла з “намистом” грибів на шиї, а підійшов якийсь турист і дав мені за них 50 доларів. Я тоді вперше побачила такі гроші.

Ми змогли піднятися з колін, але якою ціною… Мама занедужала і дуже рано покинула цей світ.

Мені всього 27 років. Єдиний, хто в мене залишився, це бабуся, до якої я частенько навідуюся. Коли почалось вторгнення я навіть жила з нею рік.

І ось недавно я зустріла чоловіка, який є моїм татом.

Він ніколи не згадував про мене з того часу, як виставив нас з мамою за поріг.

З його розповіді я дізналася, що цей Андрій, натворив щось з грошима, заклав його квартиру, і всі вони в один прекрасний момент залишилися на вулиці.

Читайте також: Недавно сваха мені зателефонувала. – Ваш син зовсім не бере участі у вихованні дітей! На мою Яну вже лячно дивитися. Вона 45 кілограм важить. Зате ваш синок до сотки дотягає. – Та мій Назар має метр дев’яносто, може і дотягає. А потім додала. – Якщо так і далі буде продовжуватися, то я її з дітьми заберу до себе. Ось тоді ваш син і одумається. – А за що ж вони жити будуть, свахо? Я вже не стрималася. – Та ваша дочка живе як принцеса. І хата і в хаті. І на курорти їздять, – але цього ви не бачите!

Наївний, він надіявся, я, як його дочка, прийму його в себе дома. Та не вийшло. Як ця людина колись викреслила зі свого життя нас з мамою, так і я викреслила його зі свого…

Ніхто нікому нічого не винен…

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!