На те, що мій син Яну з дітьми забезпечує, сваха очі закриває. Вона бачить один
Ну це смішно, люди добрі. Та хлоп працює, щоб дружину і дітей забезпечити, а сваха мені видзвонює, якщо не буде мій Назар хоч трохи Яні допомагати, то вона дочку з онуками до себе забере.
Та інші навпаки плачуть, бо важко чоловікам зараз з роботою, а та ниє.
Ми з чоловіком з Хмельницької області самі. Живемо в районному центрі. Вже на пенсії. Діти створили свої сім’ї. Бачимось з дітьми не часто, бо пороз’їжджалися вони по областях.
Молодший наш син одружився на Яні, коли йому було 27.
Син наш керуючий мережею ресторанів “Пузата хата”.
Робота важка і вимагає постійної уваги. Він працює з персоналом. Назарко наш отримує хорошу заробітню плату, це я не з чуток знаю. Яна ж сидить дома з дітьми. Старшій онучці 8 років, а меншій три скоро буде.
Назар рано йде і пізно приходить. Ясно, що він не має сил ще помагати Яні з дітьми.
Сама Яна ніколи мені не скаржилася. Коли друга онучка народилася, я на два місяці до неї їздила, бо розуміла, що одній з двома справді важко. Сваха лише дзвонила і моралі читала дочці – вона ж працює.
І ось недавно мене почала сваха не лише дзвонити і вітати зі святами, а пред’являти претензії.
– Ваш син зовсім не бере участі у вихованні дітей! На мою Яну вже лячно дивитися. Вона вже 45 кілограм важить. Зате ваш синок до сотки дотягає.
Та мій Назар має метр дев’яносто, може і дотягає, тільки він не товстий, як каже сваха.
Мені її тон відразу ж не сподобався. А потім додала.
– Якщо так і далі буде продовжуватися, то я її з дітьми заберу до себе. Ось тоді ваш син і одумається.
– А за що ж вони жити будуть, свахо?
Я вже не стрималася.
– Та так як ваша дочка живе, ні одна її подруга не живе. І хата і в хаті. І на курорти вони їздять, – але все добре моя сваха не бачить, а те, що її дочка “зашивається” – саме на очі лізе.
Та мій син також не віл, щоб і їх всіх забезпечувати, і приходити додому і ще дітей няньчити. На те вона і мама. Та нам колись ніхто не допомагав і всі мовчали.
Гроші є, і вже добре…
Хіба не так?
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило