Дочка на днях сказала мені забиратися з власної квартири. Річ у тім, що Оксана влізла в чужу сім’ю. У Артема була дружина і дитина. Він все покинув, і лишився без гроша за спиною. А де ж вони жити підуть? Звісно, у мене! – Мам, у тебе ж дача є. Сама маєш зрозуміти, молоді з старими тепер жити не хочуть. Чи ви хочете мені все життя зіпсувати?
– Ой, що ж це діється? — почала вигукувати мати, яка увірвалася в мій будинок, не попереджаючи.
– Що трапилось? — питаю я.
– Твоя сестриця таке витворила! Таке зробила! Можеш уявити, мене, свою рідну маму вигнала! – Мама навіть розплакалася.
Справа в тому, що моя молодша сестриця має дуже важкий характер. Завжди вона потрапляла в дивні та заплутані історії, все її життя – одна суцільна проблема. З мамою вона ніколи особливо не церемонилася. Вони вічно сперечалися. Таке відчуття, що її ніхто не виховував.
Я ж, на відміну від неї, навіть не дозволяла собі голосу на маму підвищувати, а ось Оксана слова не підбирала. Мамі ніколи не подобалася поведінка її молодшої доньки. Одного разу я навіть не витримала того, як Оксана поводиться з нашою мамою, що показала, де раки зимують.
Звісно, хтось мене засудить. Тільки я й сама була цьому не дуже рада. Адже сестра зовсім не поважає маму! Після цього випадку сестра стала поводитися стриманіше.
– Можеш собі уявити, познайомилася з якимось залицяльником, у цього Артема є дочка. І жити їм ніде чомусь. Так Оксана вирішила його привести до мене, а мене на дачу виселити. Нібито їм не подобається жити з літньою матір’ю у моєму ж будинку! – не могла заспокоїтися мати.
– Перестань. Давай заспокоюватись і поїдемо до них на розмову. Адже десь жив до цього моменту залицяльник Оксани, нехай туди і повертається.
– Ой, Світланко, він же був одруженим… Одним словом, тепер бездомний.
– Та хай хоч на вулицю котяться, це взагалі маячня якась!
Минає година, і ми з мамою сідаємо в автівку, їдемо до неї додому. По приїзді піднялися на потрібний поверх, побачили через відчинені двері, що вони вже там старі мамині меблі розібрали і витягають у коридор. Мабуть, ремонт починають і перестановку.
Виходить із квартири залицяльник сестри.
– О, мамочка, привіт. Чого ви повернулися так скоро? – Вимовляє Артем з усмішкою.
Якщо чесно, я ледве стрималася, щоб не посунути його добре.
– Дивись, дочко, як гості зі мною в моєму будинку розмовляють.
– Послухай мене сюди, любий. Або ти швидко заносиш все назад, а потім ми мирно розмовляємо, або зараз викликаю певну службу. Нехай вони з тобою всі питання вирішують.
– А що тут думати? Все і так зрозуміло. Через твою дочку я опинився на вулиці. Дружина ж прогнала мене. Тож житимемо тут.
– А ти такий м’який і пухнастий, за тобою жодної провини нема? Тебе наліво сходити моя дочка змусила? — посміхаючись, питаю я його.
– На мені немає вини. Це Оксана щось собі уявила, подумала, що та квартира моя була, що гроші в мене водяться. Так я повністю від дружини залежав. Вона при грошах. А я — ніхто. Ось Оксана мене й підставила. Щоб дружина мене покинула. Оскільки квартира її, то йти довелося мені. Тому ми приїхали до неї, вона сказала, що то її квартира, а мати поїде жити на дачу. Такими були її слова. А взагалі йти мені нема куди.
Вискакує Оксана і починає вигукувати на нас:
– Чого ви приїхали? Бажаєте моє щастя зруйнувати? Життя мені зіпсувати?
– Та скільки може мати терпіти це твоє ставлення до неї?
Артем цей не витримав і пішов куди очі дивляться.
Оксана побігла слідом, умовляла повернутися. Ось уляпався чоловік. Хоча сам у всьому винен. Завжди за вчинки приходить розплата. Навіщо так з дружиною вчинив? Потім Оксана ще довго вигукувала, що ми у всьому винні. На що я відповіла, що після ще однієї скарги мами на її адресу, я особисто виставлю сестру за двері. Якщо мама не змогла її в дитинстві належним чином виховати, то я надолужу втрачене.
Фото ілюстративне
