Дочка сказала, щоб на весілля до онука я не йшла, бо в ресторані все дорого. – Ми тобі після торжества весільових пляцків привеземо. Чого будеш їздити. – Ну раз так, взяла я конверт, який ще з дідом прискладали, і поїхала Максимка привітати. Конверт був не тоненький, вложила я туди двадцятку тисяч. І якщо онук був щасливий, то Олеся сказала віддати гроші назад. – Краще за ті гроші собі зуби зроби, а то лячно дивитися! – Додому їхала, як невмита!
Ніколи не думала що народивши донечку на старості літ, мені ложку води нікому буде подати.
Колись я була міська дамочка, та коли наша дочка вийшла заміж, ми з чоловіком переїхали в батьківську хату на селі, а квартиру залишили дочці і зятю.
Згодом у дочки народився син, наш з чоловіком внучок, назвали його Максимком. Коли він був ще маленьким, то часто приїжджав до нас на село, особливо літом, коли в місті нема чим і дихнути, а в нас кругом все зазеленіле.
Максимко це наша з чоловіком велика радість, ми постійно про нього дбали, старались виконувати всі його забаганки. Він постійно говорив нам про те, як він сильно нас любить і що ми найкращі дідусь з бабусею.
Своїй дочці в дитинстві ми не мали змоги так багато уваги приділяти, адже самі розумієте, жили ми окремо, допомогти нам було нікому.
Та й робота забирала багато часу, хатні клопоти, і батьків провідати на вихідних. Мабуть, у багатьох із вас була схожа ситуація. Та всі наші старання, це були заради неї, нашої Олесі, так звати нашу дочку.
Вже два роки як чоловік покинув земне життя, і я залишилась сама. В селі важко жити без чоловіка, особливо літом, коли потрібно покосити траву на подвір’ї, чи ще щось.
Якось на початку літа Максимко приїхав зо два рази покосити траву, а потім сказав, що йому ніколи: “Найміть собі когось”.
Дочка приїжджає з зятем, та рідко, а вже як приїдуть, то вчать мене як жити на старості літ.
А в мене хатинка хоч і старенька, та в ній затишно, щоправда завжди, то тут потрібно підправити, то там. А зять не дуже охоче береться допомагати, хоч і майстер.
До міста мене діти не кличуть, кому ми потрібні на старості літ, молодь вже не та, що ми колись. Ми колись кожні вихідні навідувались до своїх батьків, та не просто приїжджали в гості, а допомагали поратись на господарстві.
Зателефонувала мені сьогодні Олеся, виявляється, вони вже сватів приймали на цих вихідних, Максимко хоче одружуватися. Будуть невістку приймати у себе.
Весілля планують у дорогому ресторані робити, та мене попередили, що кликати не будуть: “Дорого все там, тай тобі товктися, їхати, ми тобі гостинця привезем”, – сказала дочка на кінець розмови.
Я й не встигла сказати, що хочу що Максимко приїхав, адже маю для нього подарунок від нас з дідом передати, як Олеся кинула слухавку.
Та наступного дня я зібралась і все ж таки поїхала до них в гості. Зустрів мене Максим обіймами, мені так це було приємно, посиділи ми на кухні, Олеся сказала: “Як добре, що ти приїхала, бо в нас немає часу перед весільними клопотами до тебе їхати”.
А потім я звернулась до Максимка: “Прискладали ми ще швидше з дідом, грошей тобі на весілля, так ось на, тримай!”
Конверт був товстенький, а там двадцять тисяч гривень.
“Це наш тобі подарунок на весілля”.
Максим був радий такому подарунку та Олеся почала голосно говорити, що їм від мене нічого не потрібно, що вони все мають для єдиного сина.
“Ти краще ці гроші на зуби собі залиши, а то подивись в якому стані вони в тебе”.
Трохи важко я перенесла цю поїздку, три дні потім ще відходила, та дітям виду і не подала, щоб не псувати їм настрій перед величною подією.
Приїхали мої діти до мене на третій день після весілля, розказували, вихвалялись, як все пройшло, обіцяли, фото мені пізніше привести.
Та й гостинця весільового мені прихватили: аж три маленьких кусочки пляцка, та я лише звела плечима, сказала, що дуже щаслива за них, і буду дуже рада частіше бачити в себе.
Мабуть, ми щось пропустили у вихованні дочки. Та щодо Максима, то він ще занадто молодий, згодом він все зрозуміє сам, а я буду завжди на нього чекати вдома.
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!