Свекруха замість того, щоб подякувати, що я її сина в люди витягла, звинувачує мене в тому, що він тепер не має часу на неї і на її господарку.
Моя свекруха ще задовго до нашого з Петром весілля почала просити мене, щоб я прийшла до них за невістку, що вона не буде до мене чіплятися і взагалі, вона завжди мріяла про донечку, і буде мене любити і леліяти.
Свекруха моя, мама двох синів. Мій Петро молодший, а старший Сергій живе з сім’єю в іншій області.
Свекор пішов з життя вісім років тому, тому Валентина Іванівна і трималася за Петра, бо жити в своєму будинку, з хоч і невеличкою господаркою, складно.
Село їх гарне, до того ж, знаходиться недалеко від області, тому я й погодилася на цю “заманливу” пропозицію і пішла після весілля в невістки.
Хата в них була велика, подвір’я просторе. Правда, не хватало там жіночої руки. Валентина Іванівна більше дбала за кури, гуси і козу, без якої не уявляла свого життя, а я зайнялась квітами і клумбами, щоб навести на подвір’ї порядок, а потім взялась і за саму хату.
Петро мій працював на роботі, яка більше підходила його мамі – в охороні – добу через дві. Зарплата, самі розумієте – мізерна. Але Валентині Іванівні головнішим було те, що Петро мав багато вільного часу і вона керувала ним в селі, як хотіла.
Час минав, в нас з Петром народилась донечка. Зі свекрухою ми то жили, то сперечались. Багато чого вона мене хотіла “навчити” з дитиною, бо “Колись ми всі так виховували, і нічого, диви які козаки повиростали”.
Я намагалася уникати “гострих кутів”, хоча це не завжди виходило.
Коли зарплати Петра почало ну дуже не хватати (я ж в декреті), я почала наполягати на великих змінах.
Мій знайомий запропонував Петру хорошу роботу. Чоловіку все сподобалось, я також щаслива, що нарешиі зможемо позволити собі більше, а ось Валентина Іванівна розлютилася не на жарт. Звикла вона, що синочок весь час в неї на побігеньках, а тут “халява” скінчилася.
Петро тепер багато часу на роботі, але і гроші приносить нормальні. Та свекруху мою наче підмінили.
Я вчора гуляла з донечкою і подружкою, вона також молода матуся, а коли повернулася додому, то застала свекруху з косаркою в руках.
– Дай Боже щастя! А чого це ви, Валентина Іванівна, за чоловічу роботу взялися? В п’ятницю в Петра короткий робочий день, він все б зробив.
– А це ти, невісточко, у цьому всьому і винна, а тепер тільки підсміхуєшся. Хто тебе просив йому роботу міняти? Колись він і гроші приносив, і мав час козі трави накосити і біля хати помогти. Не треба було тобі до цього мішатися. Жили ж собі нормально, а тепер я маю все на собі тягти, ти ж “пані міська”, нічим мені не допоможеш. А одною красою ситим не будеш.
Свекруха замість того, щоб подякувати, що я її сина в люди витягла, звинувачує мене в тому, що він тепер не має часу на неї і на її господарку.
Людоньки, підкажіть, як пояснити людині, що на тій господарці і землі, ще ніхто не доробився і не доробиться?
Для мене, як для дружини і мами, важливіше, щоб чоловік нормальні гроші до хати приносив.
Тепер я стала для свекрухи ворогом номер один…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!