Дочка з зятем як на вихідні приїхали, то той гонорово пляшку “червоненького” на стіл поставив, а Василинка коробку з сушами. Я ніколи не думала, що вони такі смачні, а головне – ситні. Гарно ми посиділи. Але якби ж то так і з сином і невісткою було. Ті ж з пустими руками приїжджають. А все тому, що невістка скупа і зимою снігу в неї не випросиш. “Бабусю, в нас така стопка цукерок дома. Якби ж ти бачила!”, – каже мені онук. Ясна річ, невістка ж лікар, все вдячні пацієнти порадують.
З чоловіком в нас нелегке було життя.
Коли ми побрались, то пішли жити до його батьків, там ще жив його молодший брат і сестра.
Розуміючи, що нам всім там і так тісно, а ще невдовзі ми плануємо діток, то вирішили збудувати власне житло. Відразу скажу, що то будівництво тривало всю нашу молодість.
Народилось у нас двоє діток, син Андрій і дочка Василина. Поки наші діти підростали, ми постійно в будинку щось доробляли. А це постійно економили на всьому, старались щоб у дітей було все необхідне для школи, а для себе все економили.
Діти наші подорослішали і на сьогоднішній день мають вже свої сім’ї. Дочка подарувала нам двійко внучечок, Даринку і Мар’янку.
А син внука Назарчика. Обидвоє наших дітей живуть у місті. Хоч ми збудували і величезний будинок у селі, та на старості літ там залишились жити самі.
Дочка з чоловіком працюють у фармацевтичній компанії. Постійно заняті роботою, та все одно завжди знаходять час щоб нас порадувати своєю присутністю.
Син у нас головний енергетик на підприємстві, а його дружина сімейний лікар.
Наче живуть у достатку та невістка моя дуже скупа. Буває приїжджають до нас по великих святах та з пустими руками. Я зазвичай накуплю для внука різних смаколиків, тай стараюсь трохи грошей йому передати.
Внук буває не раз мені розказує: “Бабусю, у нас дуже багато коробок цукерок, це для мами вдячні пацієнти передають”.
А мені дивно, невже не можна одну коробку мені подарувати, тож якою скупою людиною є моя невістка, так і син біля неї таким стає.
Дочка з зятем завжди знайдуть чим нас з татом здивувати. Останній раз нам суші привозили скуштувати, але то смакота вже, таке маленьке, а таке ситне.
В той вечір зять і “червоненького” дорогого привіз, ми гарно собі посиділи, при гарній розмові, що аж серце радіє за наших дітей.
Та що з сином маю робити?
Адже роки біжать і з кожним роком він все рідше до нас приїжджає.
Чи маю я право його змусити до нас приїжджати частіше? Адже як-не-як ми, все життя посвятили йому і його сестрі, а він в свою чергу мав би хоч трошки нас з татом уповажити.
А ви як би мені порадили вчинити в цій ситуації?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
