Моя історія починається з того, що я зі своєю майбутньою дружиною Оленою познайомився, коли вона приїжджала літом до своєї бабусі Катерини з іншого села.
Спочатку ми просто ходили, гуляли, на озеро їздити велосипедами, як малі діти дурачилися. Якось це в нас так сталося, що з часом почали дивитися один на одного не тільки, як друг на друга.
Пам’ятаю одного літа Олена не приїхала, тоді мені було дуже сумно.
Але як підросли то стали їздити один до одного на вихідні і без літа. Так і закохалися ми просто по вуха.
Зустрічалися, вивчилися, час минав і ось ми вирішили одружитися.
Олена пішла в невістки. Ми жили в моїй хаті, вона хоч була і кращою ніж в батьків Олени, але малою, двокімнатною.
Чогось так стало, що моїй мамі, невістка зразу не сподобалася. Через це і в нас з дружиною почали псувалися стосунки.
Але потім появились діти. Двоє дівчаток Марічка і Світланка і синочок Олег. Спочатку це навіть об’єднало нашу сім’ю і моя мама стала краще ставитися до Олени.
Як діти малі були з батьками жити було навіть добре, бо допомога все під боком. Але діти ростуть, місця в хаті ставало все менше і менше.
Тож я вирішив поїхати на заробітки, щоб купити яку-не-яку, але власну хату в селі.
Виїхав я якраз під час корони.
Почав працювати на будові в Польщі. Звісно робота не з легких, але ще важче мені було без дружини і дітей.
Гроші, які я заробляв кидав Олені там було і на дітей, і на хату. Собі лишав буквально крихти з усього, що отримував.
Потім почалося вторгнення, і приїзд в Україну прийшлося відкласти. Десь в той час і почали доходити до мене слухи, ніби моя Олена з якимось Мироном роман крутить.
Не вірив я зразу, але все більше чув про це. Та як запитав дружину то вона сказала, що просто людям в селі нема про, що говорити. А Мирон тільки допомагає по господарству і нічого більше.
Повірив я дружині на слово. Так час минав, стосунки з Оленою трохи охололи, а ночами мені навіть снилася рідна береза під вікном. Я дуже сумував за дітьми, за батьками, за дружиною.
Їхати додому мене змусив неприємний випадок. Я дуже пошкодив ногу на будові, більше користі там з мене не було.
В якусь мить я навіть зрадів, за підрахунками грошей на хату мало вже вистачити, тож я вирішив зробити сюрприз і неочікувано приїхати до дому.
Я був дуже щасливий, іноді навіть сльози радості появлялися, коли наближався до рідного села.
І ось я неочікувано приїхав із заробітків до дому. Та замість радості від дружини побачив, що подвір’ям ходить якийсь мужчина ледь-ледь одітий…
Тоді я розумів, що чутки були правдивими і Олена все-таки була з іншим. Не зупинило її ніщо, ні моя праця, ні батьки, ні наші троє дітей.
Я як приїхав, то вигнав того чоловіка навіть не думаючи.
А замість вибачень від дружини почув, що в тому є і моя вина. Вона навіть не заперечувала. Зразу сказала, що спочатку це була просто допомога по господарству, а потім вона перестала опиратися і закрутився роман.
Але потім почала, просити, благати залишитися в хаті, бо все ж таки ми маємо спільних дітей…
Знаєте, важко мені як ніколи, різні я вже поради чув. Хтось мені казав переступити через це і все-таки зберегти сім’ю, а хтось казав лишати ту Олену і навіть не думати.
Не знаю, що обрати, адже ми стільки років вже разом і якщо згадати початок наших стосунків, то мені стає так приємно, ніби саме літо в душі розквітає…
А що порадите мені ви?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!