fbpx

Дома я не згадувала цього випадку в супермаркеті, надіялась, що це якесь непорозуміння. Та Іван сам серйозним тоном сказав дивлячись мені прямо в очі: – Люба, ми з Валерією полюбили один одного, і я не можу жити без неї. Сподіваюся, ти мене зрозумієш

Зі своїм чоловіком ми познайомилися в супермаркеті. Я купувала продукти для святкового столу, хотіла відсвяткувати свій день народження. Дістаючи вино з полиці, я випадково впустила одну пляшку на підлогу. Пляшка впала і благополучно розбилася. Я кинулася збирати осколки і порiзала палець.

Раптом ззаду хтось сказав: – Дівчино, ви не зобов’язані збирати осколки з підлоги. Напевно зараз підійде хтось зі співробітників магазину і все прибере. Тим більше ви ще й поранились, вам терміново потрібно перебинтувати палець. У мене тут знайома працює вона обов’язково допоможе.

Мені перебинтували палець і відправили додому. Іван (Так звуть хлопця, як я пізніше з’ясувала), провів мене до будинку, допомагаючи донести пакети з продуктами. З мого боку було б просто хамством не запросити хлопця на свій день народження.

Іван погодився і навіть допоміг накрити на стіл. З того дня ми з Іваном почали зустрічатися, а через якийсь час ми одружилися і у нас народилася чудова донька. Після народження дочки, почалася сімейна рутина. Припинилися походи в кафе та ресторани, почалися пелюшки, прання прасування і готування. Загалом, життя пішло, як і у всіх звичайних сімей.

У магазин зазвичай ходив мій чоловік.  Забігаючи після роботи в найближчий магазин де ми познайомилися, ми разом з чоловіком зайшли в цей магазин. Мимохідь по магазину ми з Іваном розійшлися, я відійшла за молоком, а коли повернулася, чоловік вже був на касі і з ним відверто фліртувала та сама дівчина на касі, яка колись перев’язала мій порiзаний палець.

Я знала, що вони давно були знайомі, ще зі школи, але все одно було неприємно спостерігати за ними.

Я підійшла і поцілувала Івана, давши таким чином зрозуміти дівчині на касі, що це мій чоловік. Дома я не згадувала цього випадку в супермаркеті, надіялась, що це якесь непорозуміння. Та Іван сам серйозним тоном сказав дивлячись мені прямо в очі: – Люба, ми з Валерією полюбили один одного, і я не можу жити без неї. Сподіваюся, ти мене зрозумієш.

Від почутого у мене мало очі не випали, і поки я стояла ошелешена, Іван зібрав речі і пішов, а я залишилася одна з маленькою дитиною на руках. Ось така вийшла історія. Магазин познайомив нас, а пізніше він же і розлучив.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – kobietazrozumie

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page