Ми з чоловіком прожили більше десяти років. За цей час у нас народилася дочка. Було дуже важко і прикро, коли наша сім’я розпалася. Зараз я його не звинувачую – він чесно зізнався, що більше не хоче бути зі мною.
Доньку колишній чоловік не кинув, трудився на двох роботах, щоб поставити її на ноги. Згодом він отримав підвищення і сам став жити непогано.
З чуток я знала, що у нього часто змінювалися жінки. Звичайно, мене це зачіпало, адже я все ще його любила і звинувачувала себе за те, що втратила. Але так не могло тривати довго. У мене мало бути своє життя.
Я змінила роботу, стала відвідувати спортзал, зайнялася своїм здоров’ям і, як підсумок, серйозно змінилася в кращу сторону.
Поступово робота і турбота про дочку відвернули мене від думок про чоловіка. Я перестала вважати його своїм і відпустила назавжди. І після цього ми стали з ним добрими друзями, у яких є спільна дочка. У моєму житті серйозних відносин з чоловіками не було, мені цього не хотілося, я жила самостійно, собі на втіху.
Якось раз ми з донькою вирушили на канікули до Індії. Провели там два приголомшливі тижні, а коли повернулися, дізналися, що сталося погане. Колишній чоловік потрапив в халепу і серйозно постраждав.
Ми з донькою тут же відправилися до нього, виходжували, як могли. Незабаром він одужав і встав на ноги, але йому було важко пересуватися самостійно.
Він потребував допомоги, та я не могла бачити його в такому стані. Я нахапала кредитів, возила його по клініках, купувала купу ліків. У підсумку ми змогли домогтися гарних результатів: поміняли коляску, на тростину. Прийшов час кожному з нас повернутися в свою реальність.
Я знову пішла з головою в роботу, щоб остудити ці почуття. Але от якось раз, прийшовши на роботу, я виявила на своєму місці величезний букет квітів.
Там була записка: «Виходь за мене. Знову.»
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
