Як я вже сказала, свою маму в дитинстві я майже не пам’ятаю, мене виховувала бабуся. Мати мене народила від «нещасної любові»: бігала за якимось заїжджим красенем, якому було все одно, де і з ким весело провести час. Вона його любила, бігала слідом, боролося за його увагу, упадала за ним, а він нею скористався.
Звістка про те, що те, що він скоро стане батьком, відлякала ловеласа, і він втік. Причому взагалі з кінцями, я навіть не уявляю який він, навіть фото немає. Був залітний, приїжджий, і загув. Та й грець з ним!
А ось для мами цей факт став випробуванням ще тим. Ні, не те, що я народилася, а те, що її красень виїхав.
Зі мною проблеми не було: бабуся жила самотньо, дідусь був уже на небесах, ось на неї і можна мене малу було спихнути. Мати дізналася, що її коханий поїхав кудись під столицю, інтернету тоді на початку 90-х не було, і вона поїхала на удачу – розшукати його. Бабуся була проти, але що вона могла зробити, коли вранці на ліжку замість мами лежала записка з докладними описами її переживань і про те, що їй треба терміново виїхати. А мені ще й року не виповнилося!
Мама змоталися, надовго, майже на все життя. Зрідка – дзвінки по телефону і короткі зустрічі. Свого красеня вона так і не знайшла.
Не знаю, чому у бабусі вистачило духу на якийсь час пробачити свою недолугу доньку, але мати все ж приїжджала. Пам’ятаю, мені було 6 років і ляльку «Барбі». Пам’ятаю тоді гучну сварку матері з бабусею на кухні. А потім мій перший клас: мене веде в школу бабуся, а у всіх дітей є батьки. Мені дуже хотілося, щоб мама приїхала і побачила, який у мене гарний бант на голові. Але дива не сталося! Другий раз вона приїхала на мій ювілей в 10 років. Вона розповідала, що живе разом з якимось чоловіком, але взяти мене не може – живуть в орендованій кімнаті. Чесно кажучи, на той момент мене вже «відпустило» від матері, я і не збиралася їхати і кидати бабусю.
А потім мама приїхала на мої 16 років, причому при надії. Привезла мені золоті сережки, і про щось довго говорила з бабусею в кімнаті. Після цієї розмови бабуся на неї кричала: «Геть! Забирайся геть! Щоб я цього більше не чула!». Мама поїхала, а я все бабусю випитувала, про що була розмова, але вона мовчала.
Це тільки зараз я дізналася, що тоді мати вмовляла бабусю продати квартиру, поміняти двушку на однушку або хоча б продати дідову дачу. Їй дуже потрібні були гроші – мовляв, друга дочка скоро народиться, вона така ж внучка. Але бабуся її вигнала. Це потім мені мати розповіла про це.
Після цього випадку мати практично зникла, навіть не дзвонила. Вже з’явився інтернет, я її знайшла на одному з соціальних сайтів. Але вона до мене якось холодно поставилася, прийняла в друзі, але нічого мені особливого не писала. Я просто по фотографіях стежила за її життям: ось вона, її співмешканець, маленька дитина, маленька кімната, відпочинок на річці, корпоратив на роботі та інше.
Я закінчила музичний коледж, стала зустрічатися з хлопцем, але коли мені було 22 роки, моя бабуся захворіла. Там все зразу на неї навалилося. Сім років ми боролися, навіть довелося дачу продати – так дорого коштувало лікування. Я навіть зі своїм хлопцем розлучилася – він не розумів: чому стільки галасу заради старої жінки?! Але в середині минулої весни бабусі не стало. Мама навіть на прощання з нею не приїхала!
Зате вона приїхала на роковини. Робила сумний вираз обличчя, але швидко перейшла від спогадів до справи:
– Доню, якщо що – я спадкоємиця першої черги на цю квартиру. Ми з сім’єю вирішили переїхати, але знай – ніхто тебе з дому не жене. Будеш жити в кімнаті зі своєю сестрою. Ви з бабусею самі винні – необдумано продали дачу, а так би ми розмінялися з доплатою!
Оце так! Необдумано! Так ми цими грошима бабусі роки життя продовжили! І не можу я з ними жити – вони мені чужі: і вона, і цей її співмешканець, за якого вона навіть заміж не вийшла, і сестра-підліток! А вони вже речі почали пакувати.
Я в глухому куті. Бабуся дійсно не написала заповіту, не до цього було, але ж я вважала, що автоматом успадкую цю квартиру, тим більше ми прописані в ній тільки вдвох були.
Знаючі люди мені говорять: борися в судах до останнього! І я буду! Правда там вся наша рідня, напевно, буде на боці мами – з нею всі дружать, а бабусю мою чомусь не дуже любили, вважали, що це вона вигнала маму з дому, коли я народилася.
А я ще й заміж хочу вийти, свою сім’ю завести, своїх дітей! Ну чому я повинна жити в кімнаті з сестрою як дівчисько? Шкода, що не було заповіту. Як мені тепер бути? Віддати все мамі і тихо піти на орендовану квартиру, змиритися?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
