fbpx

«Допоможи мені рідний! Як ми могли виростити такого сина? Адже ми життя йому віддали»

Ця історія трапилася років п’ять або шість назад.

Я вже писала, що залишилася одна і часто їздила на кладовищі посидіти біля могили чоловіка. Один раз ми приїхали разом з дочкою і було на кладовищі як – то вже дуже тихо, тільки спів птахів і нам здавалося що ми там взагалі одні.

Ми сиділи на лавочці і тихо перемовлялися, поставили на плиту у вазі живі квіти. І тут почули надривний крик в метрах 10-15 від нас.

Голосно говорила жінка, – вона зверталася до високому пам’ятника і ми стали мимовільними слухачами її монологу: “Коля, я бігла до тебе, я не знаю, що робити? Коля, мені страшно, я зовсім одна. Він програв, мабуть, купу грошей, програв у карти.

Вимагає, щоб я взяла кредит, – а в заставу – квартиру, нашу квартиру, Коля. Каже, що його вb’ють, що картковий борг, це святе. Коля, каже, що я не мати, раз не хочу допомогти!» Жінка не говорила, – вона кричала. Це був такий крик душі, що світу навколо неї мабуть не існувало.

Я вагалася, – підійти? Підтримати? А монолог тривав: “Він кидається на мене з ненавистю, що я не хочу його врятувати. Що робити, Коля? Допоможи мені рідний! Як ми могли виростити такого сина? Адже ми життя йому віддали. Каже що його чатують біля під’їзду, – вже два тижні з дому не виходить, на дзвінки забороняє відповідати.

Читайте також: ПРИБИРАЛЬНИЦЯ, ЯКА МЕНЕ ЗДИВУВАЛА.НА ВСЕ ЖИТТЯ

Весь обріс, опустився, п’є. На мене кричить і замахується. Що робити, Коля? Я навіть не знала, що може бути такий жax в життя. Ну ладно, розійшовся, з ким не буває. Але ж не працює.

Гроші з чайника в стінці все витаскал. Жax. Невістка онука не дає, слухати не хоче, -я дзвонила їй з вулиці. Допоможи, рідний, подай. Що робити?» Потім вона ще мовчки постояла, обнявши пам’ятник і потім швидко пішла до виходу. І тут я її впізнала.

Особисто знайомі ми не були. Ця жінка набагато молодша за мене. Ми просто жили в сусідніх будинках і були знайомі зі знайомими знайомих. Масло масляне вийшло. Загалом, все, що я знала, що це дуже благополучна сім’я, – глава сім’ї військовий, в високому чині.

Був. Сумно, але я не знала що його вже немає і вона вдoва. Стверджували, що син теж закінчив щось військове, але далі служити не пішов і що син вдало одружився, є онук. Ні імен, ні причин, ні прізвищ я не знала. Спеціально продовженням цієї історії я не цікавилася, – чуже життя, правда довго згадувала цей епізод на кладовищі, але з часом він погас в пам’яті.

Минуло кілька років, на Україні почалася вiйна, а я їхала провідати внучку в Росії. В аеропорту, чекаючи реєстрацію на свій рейс, я дуже погано себе почувала і вирішила, що піднявся тиск. Як полечу?

Але тут побачила медпункт і вирішила зайти. Відчинила двері і до мене якось «кулею» вибігла молода медсестра, закриваючи собою прохід далі в кабінет. Я пояснила, що паморочиться голова і прошу виміряти тиск. Вона уважно подивилася на мене і сказала:

«Проходьте, тільки не бійтеся. Тут у нас жінка  пoмepлa».

Попереду у стіни стояла каталка і на ній хтось лежав, – накритий з головою простирадлом. «А що сталося?» – з жахом запитала я, намагаючись не панікувати.

Медсестра не відразу відповіла, – але потім спокійно сказала: “Зайшла жінка в сильному хвилюванні, як ніби бігла, попросила валідол і буквально впала на кушетку, – сказала тільки:

«Серце розболілося і дихати важко». Я дала валідол під язик. «З Вами щось трапилося? , – питаю. «Відповіла дуже тихо, я ледве розчула, -« Син пропав, а борги свої мені залишив, хочу полетіти». «З швидкої лікар намагався її реанімувати, але нічого не вийшло,  ось тільки поїхали, пoмepлa жінка».

Я, вражена, похитала головою. Медсестра посадила мене за стіл виміряти тиск, зовсім поруч лежав відкритий паспорт і квиток, – а в паспорті фото тієї жінки, з кладовища, – з монологом до пам’ятника чоловіка.

Джерело.

You cannot copy content of this page