Світланка покинула його в десятому класі, обізвавши шмаркачиком. Відкопилила нижню губку і підкреслила, що не вийшов ні ростом, ні інтелектом, ні пикою. У той же вечір пішла з дембелем Костиком, який горланив блатні пісні, не пропускав жодної потасовки і поважав міцненьку “біленьку”.
відтоді колишні закохані не розмовляли і навіть розсілися по різних кутах. Хлопець страшенно переживав, але займався-вчився як навіжений. Розібрався з Непом, індустріалізацією. Проковтнув всього Гончара і двічі «Берег любові». Сточив зуби об “сопромат”, сколотив турнік і повторив хімію від найпершого вступного параграфа.
По закінченню школи єдиний, отримав золоту медаль, в той момент, як його «кохана» під шаром штукатурки ховала пігментні плями, а під вільним, зовсім не випускним платтям – округлий соромітний живіт.
Згодом життя налагодилося. Він вступив на історичний і отримав прізвисько «філософ». Блискуче робив доповіді про Сковороду, цитував Епікура, писав за гроші дипломні і навіть видав власну збірку афоризмів. За його гучні статті змагалися рейтингові газети і запрошували з лекціями холдинги і концерни. Депутати щедро оплачували кожен викривальний спіч опонента, жінки ходили косяками, і він практично забув ту хворобливу юну історію. Лише зрідка мати могла бовкнути, що живуть, як всі, дочка – розумниця, а Костиль не просихає.
Через багато років його відшукав староста класу. Колись перспективний спортсмен, а тепер нездоровий товстун. Він важко дихав, рясно пітнів і швидко процокотів:
– Друже, ти не можеш цього пропустити, двадцять років минуло. Зберуться усі наші, навіть двієчник Вадик з Нью-Йорка.
І він прийшов. Респектабельний декан історичного факультету, письменник і філософ. У білому костюмі і білих мокасинах на босу ногу. Колишні учні ледве поміщалися за партами, молодецьки жестикулювали і таблиці кислотних залишків і валентностей ходили ходором. У більшості шкільних друзів не вистачало зубів, волосся, такту, реалізації і щастя.
Несподівано розчинилися двері, і вибачаючись, увійшла дівчина. Точнсінько його перше кохання. Те ж русяве волосся в перевернутому колоску, та ж талія (легко обхватиш двома руками) і навіть сережки з гучною назвою «місячна доріжка».
Серце защеміло, а вона скромно підійшла до матері і віддала їй чи то гаманець, чи то ключі. У погаслій, змарнілій жінці він ледве впізнав Світлану. Сторопів, різко відсунув стілець і, не прощаючись, вискочив в коридор.
Вони одружилися через три місяці. Світлана жменями пила заспокійливі і заходилася праведним гнівом:
– Це що, твоя витончена помста? Вона ж тобі в дочки годиться!
Філософ кивав, млів від щастя, підливав однокласниці чайок і шанобливо називав мамою.
Автор: Ірина Говоруха
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
