На цей сайт багато пишуть і просять порад. Вирішив і я поділитися своєю неоднозначною історією. Можливо, отримаю теж якісь потрібні мені поради в коментарях.
Ми з Іриною у шлюбі 7 років. Підростає 5-річна донечка Улянка. Мешкаємо у райцентрі недалеко від Києва, я працюю рятувальником, Юля віддалено на комп’ютері.
Маємо свій приватний облаштований будиночок, свого часу я їздив на заробітки і ми самі його побудували, трохи допомогли батьки з обох сторін.
Життя наше було щасливим і влаштованим, як і у тисяч інших українців. Але вторгнення рф надовго розлучило нас – дружина з дитиною виїхали тимчасово в Іспанію до двоюрідної сестри Юлі. Я ж залишився працювати і чекати їх вдома.
Як вам сказати, родина у нас щаслива, але я чоловік, щиро скажу, не святий – кілька разів за час сімейного життя траплялися у мене пригоди з іншими жінками, коли бував у відрядженнях. Але це нічого не для мене не означало, можна сказати, просто спорт. А кохаю я свою Юлю і дуже ціную й люблю родину, все для сім’ї роблю й ніколи їх не покину.
Та й трапилося це зі мною в останнє кілька років тому, я вважаю, що ще по молодості, а після того як побудували будинок, переїхали, дві машини купили – якось я став спокійнішим, нічого мені крім дружини, родини й роботи й не треба.
Так ось тепер повернуся до моєї розповіді. З дружиною і донечкою ми спілкувалися весь час телефоном, але ж це зовсім не те, що бути поруч. І ось тиждень тому Юля мені повідомила, що вони з Улянкою вже з квитками на автобус і повертаються додому. Як же я зрадів!
І що б ви думали? Зустрічаю я позавчора дружину й донечку у Києві з автобусу, обіймаємося, цілуємося, радіємо, їдемо додому, Юля знімає верхній одяг – а в неї круглий живіт! І дуже вже такий помітний!
При Улянці ми з’ясовувати стосунки не стали. Поговорили аж вечері. Виявилося, стався там у моєї Юлі ні до чого не зобов’язуючий роман з іспанцем, ще й одруженим. Вона лиш на третьому місяці зрозуміла, коли вони вже давно не зустрічалися, що при надії.
Ну і вирішила моя дружина, що буде як буде. Прийму я її і цю дитинку – вона буде дуже вдячна, адже кохає по-справжньому лиш мене, і раніше ніяких пригод подібних у неї ніколи не було. Ну а як не зможу я простити – то що ж, розлучення тоді. Але народжувати вона буде однозначно, та й термін вже 6 місяців.
Каже Юля, а що, мовляв, такого, всі не святі, тільки по чоловіках не видно. А у неї вийшло з наслідками. І що робити? Але ж і правда в її словах є.
З одного боку – дружина зрадила, з іншого – я ж теж не святий був. А Юля чесно про все розповіла і надала мені право вирішувати подальшу долю нашого шлюбу.
І я не знаю, як бути. Мені дуже важко, але Юлю я все одно кохаю, а ще дуже люблю донечку, наш будинок, нашу родину… Якщо я не пробачу дружину – все зміниться і про всі ці складові мого щастя можна забути, стану лише недільним татом для Улянки.
А як далі складуться наші долі, моя і дружини? Чи зустрінемо інших других половинок, чи станемо знову щасливі? Чи варто попри все зберегти нашу родину і виростити разом цього хлопчика, який ні в чому не винен по суті і все-таки він рідний братик Улянки?
Всі ці думки не дають мені спокою, а рішення треба прийняти якнайшвидше.
автор – Тарас Т.
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.