Дружина залишила мене з двома доньками і поїхала за кордон. Не дзвонить, не пише, ніяк не бере участі у житті дітей. Спочатку було дуже складно, але зараз, начебто, справляюся. Та історія не про це.
Повертаюся я недавно з роботи додому: у мийці на кухні купа немитого посуду, на столі крихти після вечері, а у вітальні сидять дві мої красуні, навколо якісь речі розкидані.
– Дівчата, що це таке? Сидити цілодобово в телефонах, а вдома бардак такий! Я, по-вашому, повинен ваші речі складати?
– Нам у школі сказали, що є закон щодо захисту прав дітей. У ньому йдеться, що батько не може змушувати дітей робити щось по дому. Ми маємо освіту здобувати, а не посуд мити, – сказала старша дочка.
– Ну добре. За законом, так за законом. Телефони повернули сюди, – я простягнув руку. – Ну, що дивитеся? Швиденько! За законом, я ними володію, я їх купив за гроші, які заробив сам. У законі немає жодного слова про те, що ваші телефони мають по десять тисяч гривень коштувати. Тому беріть мої старі кнопкові і користуйтеся. Про одяг із дорогих магазинів забудьте, поки на роботу самі не влаштувалися. Носіть те, що є, а настане час міняти гардероб – куплю вам все в секонд-хенді. За інтернет я теж не платитиму, договір укладений зі мною, я абонплату вношу, ви не маєте до нього жодного відношення.
Не встиг я договорити, і сталося диво: молодша Катруся почала збирати речі, а старша Марійка, щось бубнячи собі під ніс, пішла на кухню мити посуд.
Отак мої юні юристки швидко змінили погляд на побутові відносини у родині.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
