Сім років тому Софія забрала до себе бабусю з будинку престарілих. Дівчина була сиротою, тому з дитинства її виховувала бабуся Мар’яна. Вона замінила дівчині батьків і віддала всю любов, на яку лише була здатна.
На жаль, люди не вічні, і бабуся Мар’яна полинула на небо у вісімдесят три роки. Софії тоді виповнилося тридцять років і вона дуже важко перенесла втрату єдиної рідної людини.
Щоб якось приглушити свій біль, Софія вирішила влаштуватися добровольцем до місцевого будинку престарілих.
Там дівчина познайомилася з бабусею Станіславою, Стасею, як її всі називали. У 78-річної жінки не було якихось родичів. Колись був лише рідний син, однак його не стало тридцять три роки тому. Вона до останнього жила в дуже старому будинку в селі і працювала листоношею, тому не мала ніякихнакопичень крім маленької пенсії.
На щастя, Станіславі Семенівні надійшла пропозиція переїхати в будинок для людей похилого віку. Життя там, зрозуміло, не мед, проте все ж краще, ніж самій. І раптом в її житті з’явилася добра дівчина Софія. За рік спілкування вони дуже прив’язалися одна до одної.
Софії бабуся Стася чимось нагадувала її рідну бабусю, яка виростила дівчину. Софія вирішила оформити над нею офіційну опіку і перевезти з місцевого будинку престарілих у власну квартиру. І Софія це зробила, хоч її не розуміли ні колеги, ні друзі.
Станіслава Семенівна досить довго була проти, оскільки не бажала стати тягарем для молодої жінки, проте дівчина продовжувала наполягати на своєму.
Зараз бабуся Стася живе разом з Софією і її родиною, нянчить донечку Софії і Артура. Молоді люди лікують бабусю, турбуються про неї, а вона їм віддячує теплом і любов’ю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
