Завжди я думала, що після виходу на заслужений відпочинок життя стане спокійним і розміреним, але в мене вийшло інакше.

Все круто змінилося. І в глибині душі я цьому рада, тільки ніхто мене не розуміє. Але треба про все по порядку.

Я народилася та виросла у селі. Там же й зустріла свого майбутнього чоловіка Микиту. Він був із заможної сім’ї, яка володіла землею, тому батьки вмовили мене якнайшвидше виходити заміж.

Спочатку я була щасливою, але згодом зрозуміла, що це зовсім не моя людина. Але в селі ніхто не розлучався, це було не заведено. Тому продовжувала жити як усі.

Невдовзі ми з’явилися діти. Я поринула в турботу про них. Хоч і тут увесь час слухала, яка я така-сяка мати, господиня, жінка та людина загалом. Вже тоді я почала мріяти про розлучення. Але ніхто не зрозумів би, тому я вирішила почекати.

Коли діти вже ходили до школи, мені у спадок дісталася квартира у місті. І ми із сім’єю вирішили туди переїхати. Це був як ковток свіжого повітря для мене. Я швидко знайшла у Хмельницькому роботу. То була моя віддушина. А ось мій чоловік ніяк не міг прижитися у місті. Якщо й знаходив роботу, то швидко звільнявся.

Так я стала єдиною, хто заробляв гроші у сім’ї. Однак навіть у такій ситуації його постійні закиди у мій бік не припинилися. Гірко визнавати, але я все життя прожила з людиною, яка мене не цінувала. Але тоді я не могла втекти від нього, щоб не засмучувати дітей нашим розлученням.

Діти виросли та створили свої родини. А я так і не наважилася на розлучення. Як же розлучатися з тим, з ким прожив чверть століття? Але Микита недавно сам змусив мене наважитися на цей крок.

Нещодавно я вийшла на пенсію. Однак це моє рішення чоловіка не влаштувало. Він одразу ж спитав: «А де ти тепер збираєшся працювати? Адже нам треба на щось жити!»

Я дивилася на нього і розуміла, що це абсолютно чужа мені людина. За все життя навіть нема чого згадати хорошого, тільки закиди та конфлікти. Хіба я хочу так прожити залишок життя? І я зрозуміла, що зовсім цього не хочу. Особливо зараз!

У відповідь на його заяву я просто сказала: «Я хочу з тобою розлучитися. Зберу твої речі, їдь до мами в село».

Так я і вчинила, випроводивши його з квартири. Слово честі, навіть дихати легше стало! Мені здавалося, ось тут і розпочнеться моє нове життя. Ось тільки я зіткнулася з тотальним нерозумінням.

Діти дзвонять мені щодня і просять прийняти Микиту назад. Дочка сказала, що їй соромно за мене перед свекрухою. Всі кажуть, що не в моєму віці показувати такі концерти. І мені дуже сумно від цього.

Я ж не хочу з ним сходитися, у мене з’явився шанс на нове життя, подруга он взагалі в Італію кличе, пропонує пожити для себе, світ побачити трохи. Хіба я не маю на це права? Сподіваюся, мені вистачить сил не піддатись на їхні вмовляння і не повернутися назад у минуле життя.

Всім добра й миру.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.