Два роки я у свекрухи сантехнікою торгувала, без свят і вихідних, потім виявилося, що я при надії. Вона мені і декретні обіцяла, і всі належні виплати. Я вуха розвісила, надихнулася. Вона мені ще за невідгуляну відпустку тоді заплатила. Тож підстави вірити їй були.
Очікування малюка протікало добре, працювала я до станнього. Хоча просила свекруху знайти другого продавця, але вона прохання проігнорувала.
У чоловіка є сестра, але стосунки у них прохолодні. Вона не дуже добре ставиться до своєї сім’ї і вважає за краще проводити час з сім’єю свого чоловіка. Ми з Лідою були знайомі, навіть листувалися іноді в соціальних мережах. І я можу сказати, що зі мною вона спілкувалася частіше, ніж зі своєю матір’ю.
Коли Ліда дізналася, що я працюю на її матір, вона порадила мені бігти і розповіла, що сама кілька років була на моєму місці – працювала без вихідних і свят. А коли вона вирішила звільнитися, вони з матір’ю посварилися. А потім підвернулася я, легковірна інаївна.
Отже, сумка для мене й маляти була зібрана, вдома лежала.
А через два дні прямо на роботі у мене почалося. Я попросила покупців вийти, зателефонувала свекрусі і сказала, що їду народжувати. Мені було сказано, щоб я не сміла закривати магазин і допрацювала до вечора. Сама вона приїхати відмовилася – сиділа на манікюрі.
Я подзвонила чоловіку, повідомила йому, що їду в клініку, і попросила привезти мені мою сумку. Там все необхідне для мене і для дитини. Чоловік погодився, я викликала швидку і стала чекати.
На місці я була через півтори години. Народила через 6 годин. Чоловік не брав трубку, тоді я подзвонила його матері. Думала, що вона зрадіє. А вона почала мене звинувачувати за втрачений прибуток і безвідповідальне ставлення до її дітища – до магазина. Слова про внучку вона пропустила повз вуха!
Саме в той момент я зрозуміла, що в її магазин я більше не повернуся. До чоловіка я так і не додзвонилася, сумку мені привезла Ліда. І то, не мою, а сама все купила. Вона привітала мене з народженням дитини. Але у неї бігали очі. Я почала розпитувати, вона махнула рукою – мовляв, я все одно про все дізнаюся.
Я дізналася від Ліди, що мій чоловік встав на сторону своєї матері – на його думку, я не повинна була закривати магазин. Виявляється, народження дитини – не привід перервати робочий день. Мабуть, розродитися мені треба було в магазині, і, як ні в чому не бувало, продовжити торгувати унітазами.
– Послухай уважно. Випишешся – не вертайся в цю сім’ю. Не потрібна ти їм. Їдь до мами. Клянуся тобі, якби можна було офіційно відректися від сім’ї і розірвати спорідненість, я б давно це зробила. Мій брат з пелюшок під материну дудку танцює, навряд чи щось змінилося з твоєю появою. – сказала мені Ліда.
Я їй не повірила. Вирішила, що вона мені заздрить, що сама хоче стати ближче до своїх мами і брата. Дзвінок свекрухи я вважала непорозумінням. Чи то не до кінця в себе прийшла, то чи то я була така щаслива дитинці.
Досі не розумію, що на мене найшло. Я наговорила грубощів Ліді, а вона пішла, подивившись мене на прощання сумним поглядом.
Чоловік до мене так і не приїхав. З віддділення я дивом не пішла на своїх двох – подруга викроїла час на роботі і приїхала за мною. Чоловіка вдома не було. Як не було ні коляски, ні ліжечка, ні дитячого одягу – але ж ми все це купували!
Я поклала доньку на наше ліжко, розібрала сумку, що мені привезла Ліда. Своєї сумки, яка лежала зібрана вдома, я теж не знайшла, а там були деякі дрібнички на дитинку.
А ввечері з роботи приїхав чоловік. Він запитав – що я тут роблю. Дістав з гаманця тисячу гривень, поклав переді мною і сказав щоб я збиралася до батьків. На дитину він навіть не глянув.
Я ревіла, питала – що трапилося? А сталося те, що я підвела його маму. Ліда була права. А ліжечко, коляска і речі нашої дочки були продані, щоб відшкодувати свекрусі простій магазину. Адже я не попередила, що мене не буде кілька днів, а вона не встигла знайти мені заміну. Декретних мені теж не бачити – раз я так негарно пішла і всіх підвела.
Я намагалася достукатися до розуму чоловіка – я поїхала народжувати! Не в гості до подружки, не відпочивати, а народжувати нашу дитину!
Він не став мене слухати, відмахнувся. Типу, йому мама все розповіла про мої шури-мури з вантажником, що мали місце бути рівно за 9 місяців до народження дитини.
Я зібрала свої речі, забрала дитину і поїхала на вокзал. Квиток до мами коштував 200 гривень, дві з половиною години на приміському автобусі.
Я подала на розлучення і аліменти, чоловік – зустрічний позов на оспорювання батьківства. Коли він переконався, що дочка – від нього, то почав просити вибачення і звинувачувати у всьому свою матір. Я відмовилася його навіть слухати.
Ми з донечкою живемо у мами. Колишній чоловік часто приїжджає, привозить нам гроші та іграшки. Знаєте, я коли за ним заміжня була, стільки грошей не бачила.
З Лідою ми помирилися, вона мене пробачила. Іноді вона приїжджає в гості і з радістю возиться з племінницею.
…Сиджу, буває, і згадую. Як можна було бути такою казковою дурепою? Як? Майже три роки, світу білого не бачачи, за сущі копійки…
Зате тепер у мене є мрія. Коли пристрасті трохи стихнуть, колишня свекруха забуде про моє існування, а дочка – трохи підросте, то я обов’язково поїду в місто. Вночі. І рознесу цей магазинчик з сантехнікою так, що клаптики новісіньких унітазів будуть валятися по всьому району.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
