Олег гірко дивився на останній притулок матері. Поруч були її подруги, а також мешканці, які винаймали кімнату в її квартирі. Молода сім’я сумувала. Діти щиро плакали за бабусею, яка, хоч і була їм не рідною, дала їм багато любов, уваги та турботи. А ще вона лишила їм свою квартиру.

Кулаки Олега самі по собі стиснулися. Як вона могла залишити свою квартиру якимось пройдисвітам? Чому вона не заповідала все йому?

Все почалося два роки тому. Тоді Віра Степанівна злягла. Син був у черговому відрядженні. Він рідко спілкувався з мамою, і йому, якщо вже чесно, було начхати на неї. Олег намагався заробити якомога більше, щоб назавжди виїхати з України. Про матір він взагалі не думав. Зате багато думав про її квартиру.

Коли мати зателефонувала йому і розповіла про свій стан, Олег швидко повідомив, що ніяк не може приїхати. Мама недовго вмовляла сина. Лише тяжко зітхнула і сказала, що якось упоратися сама. По голосу чути було, що жінці дуже сумно.

Олег швидко забув розмову. Він повернувся лише через 8 місяців. Через кілька тижнів після приїзду він все ж таки вирішив відвідати маму. На нього чекав великий сюрприз.

Мамина квартира завжди була величезною спокусою для Олега. Він нерідко мріяв про той момент, коли заселиться сюди або продасть цю величезну житлоплощу і нарешті поїде кудись за кордон.

Квартира справді велика, розташована в одному з найкрасивіших будинків Львова і коштувала дуже дорого. Високі стелі та чотири приголомшливі кімнати. Межа мрій Олега.

Яке ж було здивування чоловіка, коли двері йому відчинила не мати, а якась мила незнайомка. З кімнат квартири долинав дитячий сміх. Олег здивовано запитав, де його мати, розуміючи, як це безглуздо звучить. Жінка посміхнулася і сказала, що Віра Степанівна відпочиває у вітальні.

Там Олег і знайшов маму. Поруч бігало двоє дітлахів. Віра Степанівна посміхалася та тримала третього на руках. Її усмішка швидко зникла, коли вона побачила сина.

– О, це ти. Добре, що ти нарешті зайшов. Нам слід серйозно поговорити.

Розмова пройшла так, що Олег вибіг з квартири дуже злий, розбивши дорогою дорогу вазу, що стояла в передпокої. Він зробив це від навмисне, чудово пам’ятаючи, як її мама любить.

Виявляється, мамина недуга була невиліковною. Віра Степанівна дізналася про це, поплакала та змирилася. На цьому моменті маминої розповіді Олег не втримався і самовдоволення проявилося на його обличчі. Він подумав, що незабаром омріяна квартира дістанеться йому. Нарешті!

Мама не помітила цього виразу обличчя сина. Або ж вона вдала, що не помітила, і продовжила свою розповідь. Півроку тому у мами стало бракувати грошей, адже вона багато витратила на обстеження. Тоді жінка прийняла тяжке рішення віддати в оренду три кімнати з чотирьох, щоб хоч якось прожити свої останні місяці. Того місяця у її житті з’явилося сімейство Поліщуків.

Вони одразу сподобалися старенькій, як і вона їм. Мама сімейства із задоволенням проводила вечори з Вірою Степанівною, слухаючи її розповіді про молодість та розповідаючи про своє життя.

Діти були милими і зовсім не дратували стару жінку. Чоловік молодої мами нещодавно пішов у найкращий світ, і вона залишилася сама, як і Віра Степанівна. Хоча в неї був дорослий син Олег.

Закінчення розповіді Олег вже передчував, хоч і сподівався не зрозумій на що. Так, мамин монолог закінчився найгіршим для нього чином: вона вирішила залишити свою величезну квартиру Людмилі Поліщук та її дітям.

Олег сходив слиною і волав, що мати зовсім не розуміється на людях і її просто хочуть обдурити. На це мама відповідала, що якщо це й так, їй все одно. Люда дала їй стільки уваги та любові, скільки рідний син не зміг подарувати за все своє життя, яке вона йому подарувала колись.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото – Ibilingua.com.