Дядько Сергій того дня оголосив, що нас з братом він не дозволить відправити до дитячого будинку. Його дружина, тітка Оксана, явно не була рада такому повороту подій, оскільки вони вже виховували двох дітей, але наша квартира в центрі міста розставила всі крапки над “і”
Я з братом з’явилася на світ з невеликою різницею у часі, буквально лічені хвилини. Наші батьки були чудовими людьми, у всьому нам допомагали, всіх себе нам присвятили. Але коли нам з Олегом було десять років, сталося непоправне. Вони їхали пізно ввечері, по дуже слизькій дорозі, і…
Всі знайомі були впевнені, що нас з Олегом віддадуть до дитячого будинку. Але, диво, рідний брат нашого батька вирішив притулити нас у себе.
У дядька Сергія була дружина та діти. Старший син тоді вже школу закінчував, а молодша сестра була старша за нас лише на рік. Його дружина не дуже раділа нашій появі в їх домі. Але скільки в їх розпорядженні була наша квартира в місті, то тітці Оксані доводилося змиритися. Квартиру вони одразу почали здавати в оренду, а потім син їх поступив до університету і став у ній жити.
Дядько Сергій ставився до нас нейтрально, видно було, що він нас не любив, але й не ображав. А ось тітка Оксана всіма методами показувала своє невдоволення і всіляко нас усувала, цукерки давала тільки своїм дітям. Завжди нам казала, що їй треба ставити своїх дітей на ноги, а нам з Олегом що перепаде, то буде наше. Ми були на далекому другому плані.
І сталося так, що з тих малих років ми з братом стали самі за собою дивитися. Прали свої речі, прасували, прибирали в своїй кімнаті і в загальному – всьому будинку. А влітку працювали на грядках. Але іншого варіанту в нас не було, доводилося працювати. Іноді в нас були думки, що навіть у дитячому будинку нам би жилося краще.
Коли ми закінчили дев’ять класів школи, то вступили до училища, у тому місті, що й народилися. Ми ж сподівалися, що житимемо у своїй квартирі, але наш брат став поводитися як повноправний власник нашої нерухомості. Він тоді вже встиг і одружитися. Тоді ми з Олегом пішли жити до гуртожитку, з грошима було дуже важко, але якось “карабкалися” з усіх сил. Ось і почали братися за будь-які підробітки.
Якось я розповіла про своє становище одній жінці з гуртожитку, а в неї син був юристом. Ось вони нам із братом і допомогли розібратися у цій ситуації. Щоправда коштувало це нам це ще тих нервів, наговорів та іншого. Але все ж таки син дядька зібрав свої речі, а квартира дісталася нам з Олегом. Відразу нам ця жінка порекомендувала продати квартиру і купити кожен собі по однокімнатній, але Олег відмовився, сказав, що він на свою квартиру заробить сам. Так, він заробив собі на житло. Має прекрасну сім’ю, дружина діточки.
Я не вдало вийшло перший раз заміж, і прожила з чоловіком лише два роки. Зараз я вдруге заміжня, і все б нічого, та Боженька не дає нам діточок.
Нещодавно ми з Андрієм прийняли для себе надважливе рішення. Ми хочемо удочерити дитинку, яка постраждала від війни.
Хочу щиро подякувати долі, що у важкі для нас часи, вона дарує нам людей, які творять чудеса!
Погоджуєтесь зі мною?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
