fbpx
життєві історії
Дитину Валентин одразу посадив на заднє сидіння, а для Ліди відкрив дверцята на першому сидінні. Вона неквапливо підійшла, поправила йому зачіску та поплескала по щоці, а він, її коханий чоловік, злегка обійняв та притиснув Лідію до себе… Валентин був також у блакитному костюмі, білій сорочці, яку вона, Зіночка, учора майже уночі йому прасувала, та краватці, яку подарувала йому Лідія ще на День народження. В машину сідала… сім’я…

Тендітна русява Зіночка дивилася, як чоловік розраховується з водієм таксі. Потім вони почали розвантажувати чемодани та сумки. Зіночка спробувала допомогти, та Валентин рішуче її відсторонив. Вони з водієм неквапливо та старанно склали увесь багаж біля під’їзду.

Зіна як завжди закохано дивилась на свого улюбленого Валентина — шкода, що весільна подорож закінчилась (побували у далекому Єгипті). Обидва перший раз були за кордоном, то багато вражень та покупок. Молодята стояли біля під’їзду та сміялися над собою та купленим дріб’язком. У Єгипті усе здавалось таким гарним, а головне, конче потрібним, проте зараз… Зіночка картала себе, шкода було чоловіка, який тягав увесь цей багаж, добряче вже натомився та спітнів. Джерело 

Поки стояли, то двері під’їзду відчинились та вийшла Ліда, сусідка. З Зіночкою вони були одного року, вчилися щоправда в різних школах, проте при нагоді завжди спілкувались. Після школи Зіна закінчила університет, потім аспірантуру. Ліда одразу після школи пішла працювати, бо батьки слабували і на навчання не було ні часу, ні грошей.

Виглядала Ліда погано: схудла, бліда, розгублена, вона привіталась та пішла. Зіна переглянулась з Валентином та швиденько наздогнала Ліду. Зіна навіть не встигла щось запитати, як Ліда почала плакати та розповідати, що нещодавно майже одразу втратила обох батьків. Роботу ще до того довелось кинути, бо треба було глядіти за батьками. Зараз залишилась одна, бо не має родичів, грошей, роботи…

Зіна обійняла Ліду та повела її додому. Поки батько Зіни допомагав Валентину розібратися з речами, Зіна з мамою втішали Ліду. Мати Зіночки, Валентина Семенівна, усе картала Ліду, що вона одразу не звернулась по допомогу. Вони з чоловіком майже усе літо були за містом, то навіть не знали, що в Ліди сталась така біда.

Ліда потроху заспокоїлась, разом повечеряли. Зіночка з чоловіком багато розповідали про свої враження від подорожі. Потім Зіна, крадькома від Ліди, повибирала багато речей з шафи та дорожніх сумок. Додому Ліда йшла вже пізно, незважаючи на протести, супроводжував її Валентин з великою важкою сумкою, де були речі, харчі та гроші для Лідії.

Валентина Семенівна влаштувала Ліду працювати до своєї подруги – продавцем у невеличку вишукану приватну крамницю, то Ліда вже й повеселішала, стала непогано виглядати.

Зустрічалися вже не часто, бо Зінаїда працювала викладачем, захистила кандидатську. Валентин займав відповідальну посаду у великому комерційному банку, то вдома майже не бував. Батьки Зіни купили собі нову квартиру, тому молодята залишились одні у великій квартирі. Зіні доводилось ще господарювати, словом справ було багато. Усі інші справи складались не дуже: Зіночка не виносила дитинку, лікарі були не вдоволені її станом здоров’я, то Валентин змусив її зменшити навантаження на роботі та узяти хатню робітницю.

То Зіна почала частіш бувати у Лідії. Сусідка до того ж вивчилась шити, і в Зіни з’явились нові сукні. Щоправда, Зіночка стала повнішати, на відміну від тоненької стрункої Ліди. Як Зіночка не боролась із собою, та нічого не могла вдіяти.

Потім з Лідою стало діятись щось незрозуміле: вона почала уникати Зіну. Чи знов стала якась розгублена? Чи здається?…

Зіна вирішила відверто погомоніти з улюбленою подругою. Ліда знов плакала і виявилось, що вона вагітна. Про батька дитини, ховаючи очі, Ліда відповіла коротко: „Кинув!». Спочатку дитини хотіла позбутися, та Зіна з Валентином не дозволили. Порадились та вирішили, що будуть допомагати Лідії. Так буде краще: усе не одна, а з дитиною.

У Ліди народилась дівчинка. Зіна з Валентином стали хрещеними батьками. Назвали дівчинку Зінаїдою — на честь хрещеної матері. Маленькою дівчинка часто слабувала, тому вирішили, що Ліда залишить роботу, бо дитина потребувала уваги.

Кожного місяця давали гроші для хрещениці. Дитина підростала, тому грошей треба було усе більше. Спочатку віддали до приватного садка, де вчили мовам та танцям. Після садка віддали до платної гімназії. Вже не було мови про свою дитину, якось непомітно зникла хатня робітниця, а Зіна знову стала багато працювати. Крадькома від чоловіка Зіночка завжди ще якісь гроші додатково давала Лідії. Аякже: це ж для її улюбленої хрещениці. Крім того, Зіночка завжди побоювалась, що одного разу чоловік скаже: «Досить! Дитина вже вчиться у школі, то хай Ліда нарешті вчиться сама дбати про свою сім’ю!»

На щастя нічого такого чоловік не казав: він був закоханий у свою роботу, часто їздив у відрядження за кордон, став збирати матеріали для дисертації.

Зіночка не дуже гарно себе почувала, а вже втомлюватися стала так, що навіть вечеряти вони стали частенько у Ліди. Та була гарною господинею, то на вечерю в неї завжди було щось смачненьке. Якось так сталося, що повертаючись ввечері додому, Зіна бачила світло у сусідки, то й завертала одразу до неї. Останнім часом частенько і Валентин вже чекав її у Ліди.

Маленька Зіночка вчилась гарно, була старанною та слухняною дівчинкою, а ще була рухлива та любила танцювати. То старша Зіна і надумала про фігурне катання. Кому ж не подобаються танці на льоду! А головне — для здоров’я корисно.

То Зінаїда швидко бігла вулицею, бо хотіла побачити хрещеницю.

Маленьку сьогодні перший раз відводили на заняття фігурним катанням. Зіночка вже й сплатила перші заняття, проте на самі заняття не встигала: велике навантаження на роботі. Але зараз між парами в неї несподівано виникло «вікно», то вона вже зробить сюрприз маленькій Зіночці, чоловіку та подрузі. У сумці на маленьку чекає подарунок: невеликий кошлатий ведмедик, то треба встигнути. Ото вже радість буде для маленької.

Усі хотіли, щоб перше заняття для Зіночки перетворилося на свято.

Повненька Зіна вже втомилась від швидкої ходьби, тому добре, що перед їх будинком є невеличкий сквер. Засапалась так, що присіла на лавочку: треба трохи перепочити. Їхня машина стояла під під’їздом, то ж коли вони вийдуть, вона їх покличе та підійде.

Через декілька хвилин вони вийшли, проте Зіна не звелась та не покликала… Вона здивовано поглядала на подругу. Завжди вона відносилась до Ліди як до людини, що потребувала опікування. А от зараз… З під’їзду вийшла молода, гарна, впевнена в собі, випещена пані з гарною зачіскою, одягнута в вишуканий блакитний костюм та туфлі на високих підборах.
Зіночка чомусь подивилась на свої руки без манікюру: який вже манікюр; як не має сил та часу на вечерю та хатні справи! А ще подивилась на свої джинси та куртку зі светром. Так швидше та більш зручно бігати по лекціях. Про макіяж вже годі й казати: забула коли робила і взагалі не пам’ятає, як його робити… Та навіть не це вразило Зіну…

Дитину Валентин одразу посадив на заднє сидіння, а для Ліди відкрив дверцята на першому сидінні. Вона неквапливо підійшла, поправила йому зачіску та поплескала по щоці, а він, її коханий чоловік, злегка обійняв та притиснув Лідію до себе… Валентин був також у блакитному костюмі, білій сорочці, яку вона, Зіночка, учора майже уночі йому прасувала, та краватці, яку подарувала йому Лідія ще на День народження.

В машину сідала… сім’я… Вони вже давно й поїхали, а Зіна усе ще сиділа у сквері. Відчувала слабкість, на душі було погано…
Потім схаменулася: пора на лекцію, то знов побігла… Добре, що живуть поруч з університетом. Бігла, а думки… Заспокоювала себе: нічого дивного немає, ми ж друзі… стільки років товаришуємо… що за дурня лізе мені в голову… Бігла, а думки наздоганяли, становилося усе гірше…

Думки клуботілись, наче хмари, і поступово, наче крізь туман, товстою чорною гадюкою почала виповзати невідступна та страшна підозра…

Автор – Ірина Омельченко

Читайте також: – НАМ ЖЕ ЦЬОГО НІ НА ЦЬОМУ, НІ НА ТОМУ СВІТОВІ НЕ ПРОБАЧАТЬ… – ШЕПОТІВ ПОХРЕСНИЦІ ПЕТРО, А У ВІДПОВІДЬ ВІД ВІРИ ПОЧУВ: – НЕ ЗНАЮ, ЩО ТАМ НА ТОМУ СВІТІ ЧЕКАЄ, НІХТО З-ВІДТІЛЯ НЕ ПОВЕРТАВСЯ І НЕ РОЗКАЗУВАВ МЕНІ, ЯК ВОНО ТАМ… А ЦЕЙ МЕНІ БЕЗ ТЕБЕ НЕ ПОТРІБНИЙ… ПАРАСКА, ЩО ВИПАДКОВО ПІДКОВО ПОЧУЛА РОЗМОВУ ТИХ ДВОХ – ДОНЬКИ І КУМА – У СІНЯХ, УХОПИЛАСЯ ОБОМА РУКАМИ ЗА ГОЛОВУ.

facebook