З Андрієм ми зустрічаємось вже більше трьох років. Вже майже всі наші друзі створили свої сім’ї, а мій коханий і не думає мені освідчуватися.
Ми постійно вдвох на будь-яких зібраннях з нашими друзями. Удвох із друзями їздимо на відпочинок. А ще у нас велика компанія друзів і ми постійно тусуємось разом.
Я відчуваю, що вже готова до створення сім’ї, та й батьки мої мені натякають, що вже час, але як мені про це сказати коханому?
В голові в мене були думки поговорити з Андрієм про те, щоб він зробив свій вибір, адже мені вже скоро двадцять шість, як то кажуть, поки молода, хочу трошки і для себе пожити і діток на світ привести.
Та цей дзвінок від Андрія мене ощасливив. Він запросив мене поїхати з ним до Буковеля, і не як зазвичай, зі всією компанією наших друзів, а лише ми удвох.
Я вже й спати не могла, все чекала того дня, коли ми повинні були їхати. Купила собі нову сукню на таку подію, сходила на манікюр і до косметолога.
А в день від’їзду зробила собі ще й макіяж. Дуже вже хотіла в цей день освідчення для Андрія бути найчарівнішою, так, щоб йому це запам’яталось.
Та приїхали ми не на базу відпочинку, у красивий готельний номер, який я малювала у своїй уяві, а в гості до його партнера по роботі.
Виявляється Андрій мене просто взяв за компанію, щоб йому не було скучно їхати, адже мав важливі справи по роботі вирішити.
Про освідчення навіть мови і не було. Відчувала себе пригнічено. Дорогою додому я розповіла Андрію, що чекала від нього пропозиції руки і серця, а він лише посміявся з моїх слів.
Мені здалося, що він не щирий зі мною. Цю ніч я не могла заснути, в голові було багато думок. Хто я для Андрія? І чи настане той день, на який я так довго чекаю?
Можливо нам слід розійтися, щоб зрозуміти, наскільки ми потрібні один одному?
Та зізнаюсь чесно, що боюсь сильно його втратити, а ще більше боюсь, що він мене залишить?
Тож, як мені бути? Можливо, ви дасте мені якусь пораду у цій ситуації.
Наперед щиро вдячна за вашу пораду!
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило