Чоловік завжди працював допізна, а я тим часом займалася дитиною та домашніми справами. Нанесла масочку на обличчя, заварила каву і сіла читати з дитиною книжку.
Тут мені дзвонить чоловік. Зідзвонювалися ми рідко, зазвичай писали повідомлення. Тому дзвінок одразу насторожив мене.
— Зай, за 10 хвилин мій тато заїде з священником, ми вирішили квартиру освятити.
– Хто вирішив??? Навіщо? Чому твій тато щось вирішив за мене?
Загалом, купа запитань і жодної відповіді. Що за непорозуміння? Я людина православна, але такі речі повинні заздалегідь обговорюватись. У квартирі не прибрано, на підлозі валяються дитячі іграшки, у раковині посуд, а на обличчі маска. Так, так само двері їм не відчиниш?
Дзвоню чоловікові і прошу відкласти візит хоча б на годину, щоб я встигла привести квартиру до ладу. Принагідно вимовляю, все, що я думаю про цю ситуацію. Чому б свекру не освятити свою квартиру? У нас із квартирою проблем немає, всі сплять спокійно, ситуація хороша.
Ношуся по квартирі, намагаюся засунути речі в шафу, починаю пилососити та мити дзеркала. Хоч і домовилися, що прийдуть вони за годину, дзвінок у двері пролунав за 25 хвилин. Не дивно, на що я розраховувала? Відчиняю двері.
– Чого ти командуєш, коли нам приходити? Коли хочу, то й приходжу, — впевнено заявив свекор.
– Ну, привіт, – з натягнутою усмішкою сказала я, – заходьте.
Не хотілося з’ясовувати стосунки при батюшці.
Буквально за 10 хвилин, священик освятив квартиру, і я вже передчувала, як вони підуть, а я знову займуся своїми справами. Але не тут було. Священник заходився освячувати мене, а потім сказав, що хоче зі мною поговорити. До чого тут взагалі я? Звав його свекор, з ним нехай і розмовляє. Відмовляти не пристойно, і я погоджуюсь.
Те, що сказав мені священник, здивувало мене:
«Ти маєш у всьому слухатися свого чоловіка і свекра. Вони у будинку головні. Кожне їхнє слово – закон. На тобі все господарство, готувати і прибирати має до приходу чоловіка. Сперечатися не можна, жінка не для того народжена. Чоловік вислуховувати, свекру не суперечити, він завжди правий. Ти повинна мовчки виконувати їхні прохання та вказівки».
Чесно? Почуття було, ніби мене вичитують. Ще й свекор став навпроти і з усмішкою дивився на це. Почати сперечатися, виховання не дозволяє. Я, звісно, не знаю церковних правил. Але таку промову чую вперше. Хіба це правильно?
У 21 столітті живемо, домашнє господарство тягнути не повинна сама жінка. Хіба у мене не може бути власної думки? Чому я не можу сперечатися? А погоджуватись у всьому зі свекром це взагалі прикол. Він не мій тато і не мій чоловік, як може вказувати мені?
Слухала і мовчки кивала головою. Коли свекор відволікся, я не витримала і запитала у священика мету візиту. Він чесно зізнався, що метою було не висвітлення квартири, а розмова зі мною.
Мій свекор вважав, що я нервова і мені потрібна допомога. Попросив натиснути на мене і сказати пару потрібних фраз, щоб я ніколи не сперечалася з ними. Ось і весь секрет.
Цікаво, чи свекор хотів перевірити мої нерви і позбутися мене? Чи це було на благо?
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
