– Подруга казала, що чоловік пізнається в декреті, а я не вірила! – зітхає моя знайома, Катерина. – Була впевнена, що вже свого чоловіка знаю як облупленого. Ми з ним разом через таке пройшли! А тепер, після народження сина, я його просто не впізнаю…
Дитина у Каті і її чоловіка – дуже бажаний, народився на сьомому році шлюбу.
Катя з чоловіком ще до весілля знали, що легко не буде. Правда, лікарі з натяжкою, але давали шанс. І подружжя слухняно сподівалися якийсь час: спостерігалися, лікувалися, здавали аналізи…
Через кілька років стало ясно, що такими темпами дива чекати доведеться ще довго і великий ризик не дочекатися. Катя з чоловіком вирішили взяти ситуацію в свої руки – нехай допомагає медицина.
І почався новий виток – обстеження, аналізи, узі, схеми, протоколи, невдачі, ліки, ліки, ліки…
Грошей на все на це йшло, звичайно, прірва. Катя навіть зошити завела, куди записувала всі витрати на клініку. Навіщо? – так хто його знає. Може, з любові до порядку, а може, з сентиментальності.
Треба сказати, заробляв в основному в їхній родині чоловік. І все оплачував сам, причому – за вищим розрядом. Не скупився ніколи. І от все получилося.
Всі прийоми до лікаря, лікарства, спостереження оплачував чоловік і ні разу не шкодував.
Єдине питання, в якому чоловік уперся геть – речі для дитини на перед заборонив купувати категорично. Прикмета.
– Але я ж хочу вибирати! – канючив Катя.
– Вибирай! – відповів чоловік. – Можеш навіть замовляти – тільки з тією умовою, що оплата і викуп після всього. Поки ти будеш в клініці, я все зроблю!
З’ясувалося, що багато магазинів товарів для новонароджених так і працюють, і Катя засіла вибирати. Довго порівнювали, радилися з чоловіком про моделі, шукали відгуки на форумах, обговорювали кольору і фірми, часом сперечалися – нарешті, визначилися.
Всі замовили, всюди отримали повідомлення, що товар вже на складі, чекає тільки відмашки – приїжджайте, оплачуйте, забирайте. Ліжко, коляска, автокрісло, пеленальний столик, ванночка – все добротне, хороших фірм, вбрання з любов’ю.
Катя з боєм виторгувала собі можливість купити заздалегідь кілька костюмчиків – з тим, щоб заздалегідь випрати і приготувати. Решта покупки відклали на потім.
А за пару днів до лікарні чоловікові в руки попалася Катіна зошит з цифрами.
– Це що це в тебе? Витрати на лікування? Ого! Слухай… Це що, ми правда стільки грошей витратили? Це ж можна було квартиру купити, а… Ні, ну звичайно, дитина – це святе, на це нічого не шкода…. Так… Але все ж стільки – з глузду з’їхати, а?
…Катя поїхала народжувати і події закрутилися: дзвінки з поздоровленнями, мамин приїзд, чоловік, забігали палату лише мимохідь – у нього ж стільки турбот, потрібно зробити за три дні покупки, вимити кімнату, приготувати речі…
– Ліжечко Сергій вчора привіз! – доповідала мама. – Зібрали, застелили – така краса! До вікна поставили… Речі вчора всі переправ, сьогодні буду гладити. Бачиш, все встигли! Чекаємо виписки!
Коли Катя з сином на руках приїхала додому – вона просто здивовалась. Абсолютно ВСЕ було куплено зовсім не те, що планувалося. Речі з рук, грунтовно були у вжитку, з чужими плямами і слідами.
– Ти думаєш, дитину нині виростити легко?- говорив чоловік. – Ага, тримай кишеню! Он, на одне лікування скільки пішло! Витрачати на одяг з кнопочками – вершина дурості. Дитині зараз все одно, у що він одягнений!.. Нам треба збирати гроші, невже не бачиш? У нас тепер дитина! Це зовсім інший рівень життя! Його потрібно буде возити на море, вчити англійської, водити гуртки, купувати гаджети – плюс відкладати на хорошу школу. До школи всього сім років, пролетять – не помітиш!Накопичувати треба було починати вже вчора!
– Катюш, ну правда, я теж вважаю, що ліжко за такі – ні до чого! – шлворила мама. – Ми з Сергієм дешевше з рук – ну чим вона гірша? Нічим! Дитині все одно! Головне – здоров’я! Сергій правий, витрат ще стільки буде, поберегти б грошики, доню… Годувальник-то зараз один …
Загалом, Катя в шоці. Адже домовлялися ж, разом вибирали колір, моделі і розмір, а тут таке. Але виявилося, це все тільки квіточки. Чоловік завів в банку рахунок і почав збирати, за його словами, «на гідну освіту синові». Мовляв, пора дорослішати, вистачить вже витрачати гроші на кафе і прогулянки, у нас тепер дитина.
У сім’ї перебуває в режимі жорсткої економії. Продукти чоловік купує тепер сам, строго за списком, нічого зайвого.
У дитини жодної зайвої ганчірки, коляску, подивившись, віддала багатодітна сусідка. Правда, коляска після її трьох дітей на ладан дихає, але все краще, ніж нічого.
Ця ж сусідка принесла пакет речей – подивися, мовляв, якщо щось не потрібно, так викинеш, а раптом знадобиться. І Катя, опустивши очі, взяла, хоча там латати – нема за що хапати, бо сусідка сама живе з копійки на копійку. Але у Каті і того немає…
І головне, чоловік не бачить в цьому нічого особливого. Але ж він не був таким!
Розлучитися з чоловіком, маючи дитину двох місяців на руках – страшно. Розмовляти марно, доводів він не чує, у нього своя правда – збирає на гідну освіту і вся розповідь. Катя зовсім не так уявляла собі своє материнство. А може, чоловік ще одумається?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
